Логін:
Пароль:

Каталог статей


Біографія Косач Ольги Петрівни
Косач Ольга Петрівна (уроджена Драгоманова, літ. псевдонім Олена Пчілка; 29.07.1849, Гадяч — 4.10.1930, Київ) — поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, громадська діячка.

Косач Ольга Петрівна народилася 29 липня 1849 року в містечку Гадячі Полтавської губернії нині Полтавської області в сім'ї Петра Драгоманова. Дитинство пройшло в Гадячі. В 1861 — 1866 рр. вона навчалася у Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче володіла французькою і німецькою мовами, добре знала зарубіжну і російську літературу, музикувала.

Вона пишалася своїм козацько-гетьманським родом Драгоманових (первісне значення слова "драгоман" - перекладач, урядовець для справ дипломатичних). "В нашій драгоманівській сім'ї, - згадувала Ольга Петрівна, - збереглася пам'ять про те, що пращур нашого роду був заволока з Греччини, по національному походженні таки грек; служив він драгоманом при гетьманському уряді, за гетьмана Богдана Хмельницького, в Чигирині". Дядько Яків, батьків брат, за участь у "недозволенном обществе" ("Соединенных словян") та в русі декабристів був ув'язнений у Петропавлівській фортеці, засланий у Сибір, звідки вже не повернувся."

Величезний вплив справив на Олену її старший брат Михайло Драгоманов, людина блискучої освіти, публіцист, історик, письменник і вчений, будитель української суспільно-політичної думки. Він очолював ліве крило київської "Громади", проповідував ідеї федералізму й так званого громадівського соціалізму етичного характеру, в еміграції заснував українську друкарню в Женеві. "...коли б не він, все життя моє минуло б зовсім по-іншому, зійшло на інший шлях", - зізнавалася Олена Пчілка.

У 1868 р. взяла шлюб з Петром Косачем - приятелем її брата. Петро Антонович Косач, будучи студентом юридичного факультету Петербурзького університету (згодом виключений за участь у "студентських безпорядках"), брав участь у похоронах Тараса Шевченка, активно співпрацював зі "Старою громадою". Ольга Петрівна доповнювала чоловіка, за якого вийшла заміж у дев'ятнадцять літ, своєю твердою, владною вдачею, розпорядливістю - тим, що ми називаємо нині "організаторськими здібностями". На практиці частіше траплялося так, що не вона доповнювала чоловіка, а чоловік - її. Тобто, була, як воно традиційно ведеться в українських родинах, головою сімейства.

Влітку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П.А.Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів. Незадоволені існуючою системою педагогіки та шкільної освіти, батьки виховували і навчали їх самотужки. Та не тільки сімейними клопотами жила Ольга Петрівна. Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка „Український народний орнамент", яка принесла Олені Пчілці славу першого на Україні знавця цього виду народного мистецтва. Весною 1879 р. Олена Косач з дітьми приїхала в м. Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки. Тут Олена Пчілка займалася педагогічно – літературною діяльністю, записувала пісні, обряди, народні звичаї. З перекладів російських і польських письменників була підготовлена книга „Українським дітям" (вийшла з друку 1882 р).

У травні 1882 р. сім'я Косачів переїхала в село Колодяжне на Ковельщині, яке стало з того часу їх постійною домівкою. Активна художня творчість і видавнича діяльність Олени Пчілки почалася в Колодяжному. У 1883 р. вона опублікувала свою першу поему „Козачка Олена" в альманасі „Рада", у 1886 р. видала збірку поетичних творів „Думки-мережанки". Разом з письменницею Наталею Кобринською видала альманах жінок-письменниць „Перший вінок" (1887). Одночасно брала активну участь в жіночому русі, вела активну видавничу діяльність. Наприкінці 1890-х рр. сім'я переїхала на постійне проживання до Києва, де О. Косач завідувала літературним відділом Київського літературно-артистичного товариства. В 1903 р. брала участь у відкритті пам'ятника І. Котляревського в Полтаві. На запрошення М.А. Дмитрієва в 1906 р. увійшла до редколегії журналу «Рідний край», який виходив у Полтаві, а з 1908 р. стала його редактором і видавцем. Багато енергії й талану віддавала справі виховання й освіти українських дітей, «щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикли шанувати своє рідне». Написала для дітей сотні поезій, казок, оповідань, п'єс. Додатком до «Рідного краю» видавала щомісячний журнал для дітей «Молода Україна». До кращих творів письменниці належать: «Товаришки» (1887 р.), «Світло добра і любови» (1888 р.), «Соловйовий спів» (1889 р.), «За правдою» (1889 р.), «Артишоки» (1907 р.), «Півтора оселедця» (1908 р.). Виконала чимало перекладів світової класики, написала низку публіцистичних та літературно-критичних статей і спогадів, наукових праць. Сказала Олена Пчілка своє слово і в драматургії - її перу належить водевіль «Сужена не огужена» (1881 р.), «Світова річ» (1908 р.), написана на прохання М. Старицького. П'єса не раз зачаровувала глядачів образами, відтвореними на сцені М. Кропивницьким, П. Саксаганським, М. Заньковецької.

Національні інтереси були для неї завжди понад усе. Головною метою її життя було - "шукати правди разом з народом". Національні й соціальні мотиви - провідні в її прозових, поетичних і драматичних творах, сьогодні майже забутих.

Протягом 1914—1921 рр. жила в Зеленому Гаю на околиці Гадяча, де 1899 р. збудувала дачний одноповерховий будинок. Організувала дитячий аматорський театр, писала для нього п'єси, видавала збірку «Зелений Гай. Вірші і казки з малюнками для дітей». "Українства" і "українофільства" не прощав Олені Пчілці ні царський уряд (родина письменниці знаходилася під негласним наглядом поліції), ні караючий меч диктатури пролетаріату - в 1920 році за антибільшовицькі виступи її було заарештовано у Гадячі, але невдовзі випущено: надто одіозною і авторитетною була постать відомої письменниці і громадської діячки, матері Лесі Українки.

У 1921 р. повернулася до Києва, де їй було запропоновано в 1924 р. роботу в Академії Наук України, а в 1925 р. письменницю обрано членом-кореспондентом Академії Наук України. Працюючи тут, вона займалася етнографічними розвідками, писала спогади. З початком сталінських репресій проти української інтелігенції зазнала переслідувань – лише тяжка передсмертна недуга врятувала її від репресій. Уже приїхав по неї "чорний ворон”, але виявилось, що арештована настільки хвора, що не може ходити... Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року. Похована на Байковому кладовищі у Києві. 

Категорія: Історія | Додав: admin (20.06.2010)
Переглядів: 2853 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: