Логін:
Пароль:

Каталог статей


В музеї продовжує експонуватися виставка «Никола (за хрещенням), Миколка, Миколочка, Микось, Микунька, Кухотка (у родині)… До 80-річчя від дня смерті

Микола Петрович − молодший брат Лесі Українки, п'ята дитина подружжя Косачів, про народження і хрещення якого свідчить оригінал документа − виписка з метричної книги Волошківської Свято-Миколаївської церкви від 17 січня 1896 року про те, що 22 серпня (за старим стилем, за новим − 3 вересня) 1884 року народився, а 4 січня1887 року хрестився «[…] Никола. Родители его: дворянинъ Черниговской губерніи Статский советникъ Петръ Антоновъ Косачъ и законная жена его Ольга Петрова, изъ дворянъ Полтавской губернии Драгомановых, оба православные. Преемники: Коллежскій Секретарь Николай Витальевичъ Лисенко и жена Председателя Ковельского Съезда Мировыхъ Посредниковъ Марія Николаева Карташевская». Фотографія церкви з картини художника О. Данне експонується. Сам храм знищений пожежею біля десятка років тому.

На виставці представлена світлина 3-4-х - річного хлоп'яти Миколки у широких штанцях, свиті, з ящіркоюу руках. Оригінал потрапив до музею з архівом Юрія Косача з США (Миколиного сина). Дитинство Микося проходило, в основному, в Колодяжному. Зростав здоровим і, на захоплення старшої сестри Лесі − розумним і розсудливим. Про це вона не раз писала у листах. «У нас тепер усе гаразд, тільки Миша було заслаб кор’ю, але тепер уже здоров і ходить в гімназію. Ліля і Оксаночка здорові, хлопчик теж, він дуже веселий і танцюристий і може уже й сидіти сам, його тепер тим часом називають Миколою, але ще невідомо, як його назовуть» (до Єлизавети Драгоманової, лютий 1885 р., Колодяжне). Хлопчик Микось уже може сам перейти через хату, ні за що не держачись, може сказати «папа», «мама» і деякі слова. Він дуже веселий і здоровий хлопчик, його уже одлучили, а перед тим, як одлучити, зняли з його портрет, на котрім він дуже добре вийшов: сидить сам на стулі в вишитій сорочці і в штанах. (до бабусі Єлизавети Драгоманової, 22 жовтня 1885 р., Колодяжне). «Тільки що ходила в ліс споглядати красу осінньої природи, а вернувшись, зараз сідаю писать тобі. Ти просив писати про малих, так от: у Оксани екзема пройшла, у Дори проходить, а в Микося щось іще не гоїться, хоч мама різні способи до нього добирає. Самі діти на тую слабість зовсім не вважають і ганяють по цілих днях по дворі – все, бач, не вірять, що минуло літо. Оце щоранку Микось вбігав знадвору і гукає: «Мамо! А надворі, знаєш, тепло-претепло!.. Не треба мені пальта надівать?»… Але по обіді приходить Кох знову і заявляє: «А знаєте, надворі снігом пахне». Оксана завжди при тому заспориться, що сніг ніяк не пахне, але Микось на своєму стоїть. А я теж думаю, що вже пахне снігом, і помалу перебираюсь на зимовий стрій. (до брата Михайла Косача, вересень 1889 р., Колодяжне). «Тигри (Микось і Оксана) зробились настоящими «жерчиками», сьогодні докінчили останні вишні, кінчають полунички і починають порічки та малину. Сьогодні Уксус почав їсти горох. Патьчиній (Дориній) їді нема міри. Уксус з Кохом були недавно трошки слабі; ну, папа, звісно, зараз узяв їх в лабет (найперше витер уксусом, закутав і т. д.), і тепер вони здоровісінькі, нігрять і тигрять, «як не може бути». (до матері О. П. Косач, 26 червня 1890 р., Колодяжне). 19-річна сестра 6-річному братику, знаючи, що йому обов'язково прочитають її лист, писала: «З ваннів у парк рідко ходжу – не хочеться пектись кілька лишніх кроків, та й боюся я над усе тією дорогою ходить, бо побачила там раз гадюку, чорну, велику, і от тепер «ой, боюся!». Дехто з дачників каже, що на тих дачах, що на горі, теж єсть гадюки, та тут, на сій дачі, теж одну недавно забили; отож я тепер уже й у тій альтаночці, на тому полукруглому поетичному камені, опасаюсь розсідатись, щоб часом Олегова доля не спостигла. (Нехай Кох пригадує картинку з Олегом в «Русских людях»). Дуже стережусь я тепер цеї погані, цур їй! Нехай там і Кох стережеться і не дуже-то ноги росою вмиває.

Ой, здичів, здичів наш Миколочка! А мені вже дуже скучно за своїми дикими неграми – нема тут таких…» (до матері О. П. Косач, 8 липня 1889 р., Одеса) Або: «Я з своїми ваннами в 29° пропадаю. В парку не бачила більше гадюк, певне, пропали від спеки. Однак Микось нехай пришле мені мою шаблю, бо тут собаки увечері спускаються з цепів і я боюсь вийти за двері» (до матері О. П. Косач 18 липня 1889 р., Одеса). Навчатися у гімназії йому допомагала сестра Леся: «Я вже рада, що Микось по всім трьом язикам видержав, а то, признаться, обридло вже мені товкти з ним «склонения» та «спряжения» за зиму і за весну, а найбільш тепер, перед екзаменами. На той рік ще гречеський буде − удовольствіє!» (до тітки О. А. Тесленко-Приходько, 29 травня 1897 р.)

З часом, зважаючи на нечасті зустрічі, юнацький максималізм Миколи, сестра та брат трохи віддалилися один від одного, хоча Леся і намагалася скоротити цю відстань. З якою радістю вона сповіщає сестру Ольгу про налагодження відносин з братом!

«Тепер у нас півдня йде обід, бо Дора приходить між 3 – 4, папа між 4 – 5, Микось між 5 – 7, а кожне, прийшовши, просить зараз же їсти.

Пізно лягаю тому, що все одно не можу спати, поки ходять в кватирі, і тільки даремно перекидаюся та і ритуюся, а папа з мамою, виспавшись удень, вночі спати не хтять, ходять і розмовляють. Ну, та вже ж не міняти всім способу життя ради мене. Виїду, то житиму по-своєму. Сі курорти якось відучили мене від нормального життя (коли воно нормальне таке, як всі інтелігенти в Росії провадять), я хутко томлюся навіть від гостей і пустих, але шумних і довгих розмов (пам’ятаєш, як я в Гаю «дискусіями» іритувалась?). Чисто, хоч «в келью под елью» сідай, аж противно на себе!

За сей час що було приємного, то се те, що Микунька якось «розговорився» зо мною і тепер часто розказує про свої справи й інтереси, радиться де в чому і взагалі відноситься з довір’ям. Через те я його більше пізнала і до певної міри бачу вже, який він. Славная Микуня! Уже спустив з себе гімназичне напускання індиферентизму не в пору, що так нас часом коробило, простіше і щиріше став відноситись до справ і людей. Шкода тільки, що його думка не завжди поспіває за вчинками, а життя не жде і не дає йому потрібного для думання часу, через те він не раз сам признається, що в душі він сам ще не рішив того, в чому приходиться переконувати і підтримувати інших, покладаючи на те немало енергії. Але се, здається, не з ним одним так діється. Та все-таки шкода.

При нагоді стараюсь помогти йому думати, але се діло тонке, і я стережуся всякого нахрапу та менторства, щоб равлик знов не сховався в черепашку. Та вже добре й те, що ми «познайомились», – мене каменем гнітила та наша «незнайомість». Збирається Микось весною до мене в гості на Кавказ – прекрасно було б, а то все ж я тут уривками бачу його, кілька хвилин рано і стільки ж увечері, бо цілий день в Політехніці, а в свято гуляє з гостями або в гостях»( 20 жовтня 1904 p., Київ).

Леся Українка не дуже навіть ображається на брата за невиплачений борг у той час, коли їй так потрібні були гроші на лікування! «Не бачу я ніякої надії, щоб я могла вигоїтись за цю зиму, коли не вигоїлась давніше, за дві у Єгипті. Ну, звісно, може, в кращому кліматі менше буде моментів загострення, але то вже не так важно – треба бути багатою англічанкою, щоб цілий вік ганяти по курортах з якоюсь повільною хронічною хоробою. Можливо, що як ти і Кльоня напосядетесь, то мені таки прийдеться їхати (у Кльоні се просто стало якоюсь idée fixe), але я б радила подумати вам про се спокійніше і не братися до мене згарячу. Прийміть на уваги:

1) далечінь дороги і зв’язану з тим втому,

2) специфічну курортну нудьгу,

3) неоплатну результатами дорожнечу сеї експедиції,

4) конечність надолужати потім надмірною економією ті надмірні трати (я се роблю часто так, що Кльоня і не завважає, а все-таки роблю) і, нарешті,

5) трудність зібрати такі гроші.

Бо хоч ти пишеш, що зібрати їх буде нетрудно, а я думаю, що ти трохи помиляєшся, – навряд чи Микось могтиме послати тобі 400 р. і тут же мені 180 (він мені ще зимою послав 20, обіцяючи щомісяця по стільки ж посилати, але і не посилає, і не озивається, – очевидно, не може посилати)» (до сестри Ольги Косач-Кривинюк, 8 серпня 1912 р., Кутаїсі).«А Микось огорчає мене не так тим, що не присилає грошей (се запевне не з злої волі), як тим, що і не озивається, – се вже занадто «ділове відношення»; хоч у нього зо мною холодніші відносини, ніж з тобою, але все-таки дивно, що він так уже зовсім ігнорує моє існування, все-таки, як ми жили вкупі, я не була йому лихою сестрою і тепер бачу в ньому єдиного брата, а не «довжника», від якого інтересні тільки гроші. Зрештою, може, йому так несолодко живеться, що вже ніяке листування не миле. Що ж до всяких виплат, то, може, йому буде трудно з ними, бо Наташа на зиму хоче в Київ, а се – знаєш… Боюся, що Микось повторить історію життя папи або, ще гірше, дяді Гриші. Не ведеться мужській половині роду Косачів, ще гірше, ніж жіночій, бо нас хоч подружжями доля так не обижає, як їх» (до сестри Ольги Косач-Кривинюк, 3 жовтня 1912 р., Кутаїсі).Такі уривки з листів експонуються на виставці.

У ювілейному (до 50-річчя від дня смерті Лесі Українки) Нью-Йоркському журналі «За синім океаном» (вересень-жовтень 1963 р.) син Миколи Косача Юрій подає такі відомості про батька: «Після закінчення ІV-ої Київської гімназії учився в Київському Політехнічному Інституті, який закінчив як інженер-агроном в 1912 р. Від 1904 року член РСДРП, член Київського окружного комітету (псевдонім: «Яким»). Брав участь у студентських демонстраціях і заворушеннях; у роки реакції вів революційну діяльність на Волині, був учасником координаційних з'їздів і конференцій РСДРП і ППС, співредактором багатьох нелегальних видань. 1913-14 − голова Ковельського земства. […] В 1917 р. − голова Ради робітничих і солдатських депутатів Прифронтової (Сарненської) округи. Влітку ж того року − Житомирський, а згодом Ковельський комісар. […] В осені 1918 р. арештований німецько-гетьманською владою за діяльність проти окупантів разом з іншими діячами Волині − М. Луцкевичем, М. Кухаренком і ін.. В 1919 р. Ув'язнений польською окупаційною владою. В 1920 р. − комісар при штабах XIV і XVІ корпусів Червоної Армії в Рівному і Ковелі для територій визволених від білопольської окупації. З 1922 р. − голова «Просвіти» на Волині, кооператор, громадський діяч, активний учасник визвольного руху на Волині і Поліссі […]».

Відносно слова «кооператор». З дитинства Микола проявляв господарські здібності. Про це згадує його наймолодша сестра Ізидора: «Микола був здоровий, міцний хлопчик, м'якого характеру, ніяковів з дорослими, але в дитячому товаристві досить балакучий і дотепний. Любив природу, завжди мав у себе диких тварин і доглядав їх дуже пильно. Як мав десять років, то вже добре їздив верхи і свого коня сам доглядав, любив і жалував його так, що, бувало, їде кудись, а як зобачить десь дуже гарну траву при дорозі, то злізе, розгнуздає й попасе коня. На Шевченковому святі у нас в родині він сам за своїм вибором декламував вірш «Гей у мене був коняка…» Захоплювався пригодницькою лектурою і героїкою». Повний текст вірша Якова Щолокова представлений на виставці.

Гречкосій

Ой у мене був коняка,

Був коняка-розбишака,

Була й шабля і рушниця,

І дівчина-чарівниця.

 

Гей коняку турки взяли,

Ляхи шаблю пощербили,

І рушниця поламалась,

І дівчина відчуралась.

 

За буджацькими степами

Їдуть наші з бунчуками,

А я з плугом та з сохою —

Понад нивою сухою...

 

"Гей, гей, гей, мій чорний воле!"

Нива довга, в стерні поле...

Вітер віє-повіває,

Казаночок закипає.

 

Ой, хто в лісі, озовися!

Ой хто в полі, відкликнися!

Йди до мене вечеряти,

Моє серце звеселяти!

 

Ой у лісі луна гине:

Із-за хмари місяць плине;

Вітер віє-повіває, —

Казаночок простигає...

Вибір вірша свідчить про коло захоплень декламатора, неабияку пам'ять і розумові здібності одного з роду Драгоманових-Косачів. Тож так і сталося, що Петро Антонович Косач доручив управляти Колодяжненським господарством своєму синові Миколі. Експонується оригінал доручення «Вдовы Действительного Статского советника Ольги Петровны Косачъ, дочери Действительного Статского советника Исидоры Косачъ» від 20 лютого1910 року з таким текстом: «Любезный сынъ и братъ Никола Петровичъ. Настоящею доверенностью просимъ и уполномочиваемъ Тебя во 1/ управлять и распоряжаться принадлежащимъ нам совместно съ тобою и съ другими совладельцами недвижимымъ имениемъ, состоящимъ Черниговской губерніи, Мглинскаго уезда, подъ названіемъ «Хуторъ Пасека», наблюдать за точнымъ исполнениемъ нынешнимъ арендаторомъ того имения условій аренднаго договора, отдавать именіе въ аренду на новый срокъ въ полномъ составъ или по частямъ за плату и на прочихъ условіяхъ вполне по твоему усмотренію, извлекать и получать доходы способами, какие признаешь более выгодными, продавать сельско-хозяйственные продукты и на срубъ леса. Заключать арендные и лесорубочные договоры и получать следуемые нам платежи, изменять, дополнять и прекращать договоры, ходатайствовать в Лесоохранительномъ Комитете о разрешеніи рубки или раскорчевки лесов, охранять границы имения от захватовъ и леса отъ порубокъ, страховать постройки и посевы, ликвидировать убытки и получать страховые […нрб.−Л. М.] выше именія подъ названиемъ «Хуторъ Пасека» и о погашеніи существующаго долга Банку. Подписать и подать прошеніе Старшему Нотариусу о выдаче залогового свидетельства, получить таковое свидетельство и представить вместе съ подлинными документами и планами въ Правление Банка, просить о разрешеніи ссуды и произвести расчетъ по погашенію долговъ, обезпеченных темъ именіемъ, въ 3/ продать вышеозначенное именіе «Хутор Пасека» въ полномъ составе или по частямъ лицамъ за суммы и на условіяхъ какія будутъ определены по Твоему усмотрению и по соглашению съ прочими совладельцами съ переводомъ долга Земельному Банку или без таковаго или же при содействіи Крестьянскаго Поземельнаго Банка, заключать запродажныя Крестьянския записи, задаточныя расписки и условія о запродаже по правиламъ Крестьянскаго Земельнаго Банка, получать задаточныя суммы, совершать купчія крепости и получать выписи таковыхъ и ходатайствовать объ утвержденіи Старшимъ Нотаріусомъ, делать по его требованию измененія, дополненія и оговори въ выписяхъ актовъ, или же пересовершать таковые, выдавать требуемыя подписки и обязательства. Получать главныя виписи или это право предоставлять покупщикамъ, производить расчеты, получать покупныя суммы и въ счетъ таковыхъ ссуды, разрешенныя Крестьянскимъ Поземельнымъ Банкомъ съ соблюденіемъ при этом всехъ формальностей по правиламъ Банка, въ 4/ уполномочиваемъ Тебя отъ имени нашего, какъ совладелице по общему съ Тобою и другими лицами именію, состоящему въ Волынской губерніи, Ковельскаго уезда, при селе Колодяжно, принимать участие въ выборах Земскихъ и въ Государственную Думу съ правомъ голоса, пользуясь общимъ нашимъ имущественнымъ цензомъ. В 5/ ходатайствовать по всемъ деламъ нашимъ, въ Общихъ и Мировыхъ Судебныхъ установленіяхъ, всехъ инстанций, а также у Земскихъ начальниковъ, Уездныхъ членоъ Окружныхъ Судовъ, въ Уездныхъ съездахъ и въ Губернскихъ Присутствіяхъ, въ административныхъ Земских, сословныхъ и иныхъ установленіяхъ и у должностны лицъ, подписывать и подавать прошенія, заявленія и жалобы, предъявлять иски и на предъявленные отвечать, подавать отзывы, возраженія и опроверженія, получать исполнительные листы, призводить по таковымъ взысканиямъ […нрб. − Л. М.] в полном объеме или въ части предоставляемъ Тебе право паредоверять другимъ лицамъ, уполномочивая или въ случае надобности, и на дальнейшее, передоверіе сей доверенности. Все же что Тобою и поверенными Твоими на основаніи сей довереннности законно учинено будет мы верим, спорить и прекословить не будем. Доверенность эта принадлежитъ дворянину Николе Петровичу Косачу».

Історія одного займу 1911-1917 років публікується у статті Л. Мержвинської «Микола Косач − господар і орендатор Косачівського маєтку в Колодяжному» у виданні: Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 3. Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, Луцьк-Колодяжне, 18-19 травня 2004 р. − 394 с., іл.

Значний розділ експозиції присвячений сім'ї Миколи Косача: дружині Наталії та сину Юрію.

Це виписка з церковної метричної книг Волошківської церкви про народження і хрещення Георгія (Юрія) Косача; оригінал виписки з книги церкви замку Нойберн про хрещення Георгія Косача в церкві с. Волошки, 1947 р.; виписка з метричної книги Святомиколаївської церкви с Волошки про хрещення Наталією Косач доньки Максима та Варвари Дмитруків Наталії, 1909 р.; фото Юрія Косача біля могили тітки Лесі на Байковому цвинтарі в Києві в один із приїздів в Україну з США; фото Юрія Косача в музеї Лесі Українки в Колодяжному також в один з приїздів; оригінал машинопису «Спогади про Лесю Українку» Наталії Косач; оригінал посвідчення Волинського губернського комітету Всеросійського Земського Союзу на ім'я Наталії Косач 1916 р. на право носити нарукавну пов'язку Червоного хреста; альбом для світлин з архіву Юрія Косача (США), у якому на перших сторінках світлини Лесі Українки, Миколи та Наталії Косач, Олени Пчілки, вид Колодяжненської садиби Косачів. Експонується довідка про запис в реєстрі за 1937 рік польською мовою про смерть 53-річного Миколи Косача, видана на вимогу Наталії Косач, у якій причиною смерті вказано: «Розширення серця». Похований на сільському цвинтарі в Колодяжному. Світлина надмогильного пам'ятника експонується на виставці.

 

Любов Мержвинська, провідний науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки

 

Категорія: Статті | Додав: admin (27.07.2017)
Переглядів: 27 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: