Логін:
Пароль:

Каталог статей


У день пам'яті Лесі Українки

1 серпня минає 104 роки від дня смерті Лесі Українки − людини, яка добре знала світову історію, аналізувала її з позиції політика, роздумувала, як зробити Україну сильною, незалежною державою.

Є у Лесі Українки одна , на жаль, незакінчена стаття «Державний лад», у якій, аналізуючи приклад інших країн, не називаючи слова «Україна» з огляду на неможливість надрукування, розповідає про причини потрапляння в кабалу однієї країни до іншої:«…мало єсть таких держав, де жив би тільки один народ, а ще менше таких, де б усі народи були автономними і рівними межи собою, а се походить від того, що мало де різні народи збирались в одну державу по власній волі і розуміючи, навіщо вони те роблять, а частіше було так, що один сильніший народ завойовував інших, слабших, та й накидав їм такі закони і такий державний лад, до якого він сам звик. Часом же слабші народи, бачивши, що сами не можуть відборонитись від ворогів, нібито своєю волею ішли у підданство до сильного сусіда, а вже він не завжди шанував їх автономію, надто коли вони не вміли за нею обстоювати. Через те ж і виходить, що держави раз у раз то більшають, то меншають, то й зовсім розпадаються, бо той, хто сьогодні сильний, завтра може ослабнути, хто сьогодні покірний, завтра може збунтуватись. Багато люди думали і писали про те, що може зробити державу міцною і не давати їй розпадатись. Інші думали, що коли держава буде оточена навколо морями, високими горами та широкими ріками, то тоді їй найлегше буде встояти незалежною.

Проте були держави, мало не з усіх боків одділені морем від іншого світу, а проте вороги вміли і з моря, і з-за гір дістатися до них і повоювати їх. Китайці колись обгородили всю свою державу довкола високим муром, але стіна та нічого не помогла ні від ворогів, ні від бунтів; тепер той мур стоїть в руїнах, і ніхто не думає поправляти його. Інші знов думали, що коли б усі люди, що належать до одної віри, та належали б до одної держави, то се вже було б найміцніше. Тим-то колись папа римський вважав себе найстаршим від усіх католицьких королів і хотів, щоб його слухались у всіх політичних справах усі католики. Але з того повстала така страшенна колотнеча на світі, стільки було війн, що й списати трудно.

Врешті, люди думали і тепер багато хто думає так, що найкраще буде, коли в одну державу збиратимуться люди, що говорять одною мовою або хоч і не зовсім однаковою, а на скількох похожих між собою і мають однакові звичаї, себто люди одного народу. Тільки ж і се не завжди добре вдається, перш усього через те, що не завжди люди, говорячи однаковою мовою, мають однакові звичаї і однакові бажання. Так, наприклад, трапилось колись в Англії, що одна частина англійців навернулася до іншої віри, подібної до нашої штунди (баптизму), а коли уряд і другі люди, що держались давнішої віри, почали мучити нововірців, то вони вибралися зовсім з Англії і поїхали геть аж за море, до Америки, куди в той час багато людей з різних країн з’їздилося, шукаючи кращої долі. Перше ті англійські переселенці все-таки були залежними від Англії і підданими англійському королю, платили йому деякі податки і мусили помагати у війнах, але ж коли їх стало більше, вони забагатіли і стали міцніше, то вони зважили, що з англійського підданства користі їм ніякої нема, бо Англія нічого їм не дає, а тільки від них вимагає. Отже, вони об’явили, що хотять бути окремою державою, а коли англійський король на те не згодився, то вони воювали з ним, аж поки мусив згодитись, і тепер вони живуть окремою від Англії державою, хоч і досі говорять англійською мовою.

На чому ж, коли так, може встояти держава, коли ні гори та моря, ні віра, ні спільна мова не можуть удержати людей вкупі, як тільки вони не схотять жити в згоді?»

Добру відповідь Леся Українка дає на прикладі маленької Швейцарії, у якій зібралися люди з чотирьох різних народів – французів, німців, італійців і романців.Запрошувано їх назад до рідних країн, «але ті не схотіли», як, наприклад, італійці, «кажучи, що вони вже давно живуть при швейцарській державі і знають, що в ній добрі порядки, що в ній єсть людям воля, а чи буде їм така воля в новій італьянській державі, вони не знають, але думають, що ні, бо в Швейцарії люди сами собою правляться, а в Італії править король та великі пани. Отак-то не схотіли швейцарські італьянці зміняти волю на неволю; краще їм було жити в спілці з чужими людьми та при вільних правах, ніж іти у підданство до італьянського, хто б сказав, свого, короля. І багато раз одбивались швейцарці від своїх сусідів, французів і німців, боронячи свою швейцарську волю, і таки оборонили її та й досі живуть незалежною і вільною державою. З сього прикладу ми бачимо, що найкраще стримати державу і вдержати добру згоду між людьми може воля і добрі порядки».

Поняття «воля» Леся Українка визначає так: …се право право кожної людини робити все, що їй хочеться, аби тільки не робити шкоди іншим людям, себто не ламати їх прав. Тут же просимо завважити, що коли людина обороняє свою волю навіть збройною рукою, то сим вона, хоч неначе й робить шкоду іншим людям, охочим нищити чужу волю, але ж, роблячи се, не ламає нічийного права, а тільки обороняється від напасника. Адже кожний має право обороняти своє життя, свою родину від розбійників, так само кожний повинен би мати право обороняти свою волю від кожного, хто хоче її зламати».

Поняття «добрі порядки» Леся Українка не розвинула, зважаючи на незакінченість роботи, але у її планах було прослідкувати «порядки і закони різних держав».

Отож за волю і нові порядки доступним для себе способом − словом − все своє, хоча й коротке життя, боролася письменниця, закликаючи у спілку до себе і нас, сучасних, щоб кожен із нас в міру своїх сил і здатностей створював нову державу − Україну.

Дивись: навколо нас великі перелоги,

І дикі пущі, і високі кручі,

І темні, тихі води. Подивись:

Шляхів нема, а тільки де-не-де

Поплутані стежинки йдуть на безвість.

Он люди – мало їх – орють ті перелоги,

Он з пущі ледве чутно стук сокири,

З високих круч луна орлиний клекіт […],

Куди мені податись у просторі?

Чи маю я здійняти срібло-злото

З своєї ліри і скувати рало,

А струнами сі крила прив’язати,

Щоб тінь не падала на вузьку борозну,

Зайняти постать поряд з тими людьми,

Орати переліг і сіяти, а потім –

А потім ждати жнив, та не для себе?

Чи, може, кинутись туди, у пущу,

І в диких нетрях пробивать дорогу

З сокирою в руках і з тонкою пилою […],

Чи, може, злинути орлицею високо,

Геть понад кручі, у простор безмежний,

Вхопити з хмари ясну блискавицю,

Зірвати з зірки золотий вінець

І запалати світлом опівночі?

(Леся Українка. «To be or not to be?..»)

                            Любов Мержвинська, провідний науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки

 

 

Категорія: Статті | Додав: admin (27.07.2017)
Переглядів: 83 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: