Логін:
Пароль:

Каталог статей


Нечимне – колиска таланту Лесі.
Нечимне колиска таланту Лесі
128 років тому  влітку Косачі здійснили свою першу подорож у Скулин та урочище Нечимне.
Як відомо, у Косачів в селі Колодяжному працювала робітницею сестра дядька Лева скулинського – Олександра, а у Києві – Лукія. Ось, мабуть, саме ці побутові зв’язки привели одного разу Лесю Українку та її родину у Нечимне до дядька Лева, який жив біля озера щоліта зі своїми небожами, одного з яких звали Ярмило Кубах, що і став літературним прототипом Лукаша із «Лісової пісні».
В урочищі дядько Лев, на призвіще Бас (по-вуличному носіїв цього прізвища називали і «басюками») випасав корів і доглядав за пасікою.
Ось саме сюди у глибину лісу, на береги таємничого озера Нечимного  Леся вперше приїхала з матір’ю, братом Михайлом та сестрою Ольгою. Про одну з таких поїздок докладно розповідає Ольга: «Їхали ми весь час лісом, переїздили кілька великих лісових бродів, переїздили через село Білінь, де жила наша співуча приятелька «Білінка». Побули ми трохи в Скулині, потім я зі своєю господинею пішла до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибирався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером».
Три дні і дві ночі провела тоді поетеса в дядька Лева.
«Ходили геть скрізь: по лісі в бір, коло озера, – згадує Ольга Косач-Кривинюк. – Сидячи коло вогнища, почули ми багато-багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і стосунки між собою та людьми».
Це була перша  і, як свідчать матеріали, не остання подорож Лесі до урочища.
Село Скулин і Нечимне відвідували Косачі в наступні роки. Бувала тут і наймолодша сестра Лесі Ізидора: «Пригадую, яке це було глухе поліське село в порівнянні з Колодяжним.
Воно мало якийсь архаїчний вигляд, в ньому було багато курних хат. Заміжні жінки там ходили з обтятим волоссям, чоловіки – в повстяних шапках, малі діти влітку – в самих довгих сорочках, підперезаних крайкою. Спинилися ми в Скулині, в одного знайомого. Це був дядько Лев».
Ось саме під впливом побачених в урочищі прекрасних краєвидів лісового озера, а ще   загадкових розповідей Лева про міфічних істот і всяку «силу», вже далеко від України у сонячній Грузії пише Леся Українка свій шедевр світової літератури.
Народила «Лісову пісню» туга за рідним краєм, за казкою дитинства: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то я й здавна тую Мавку в умі держала, ще аж із того часу, як ти мені щось про Мавок розказувала... І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського... Зачарував мене цей образ на весь вік».
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і тупа буденщина зіткнулись у драмі «Лісова пісня», яка закликає зберегти у серці «те, що не вмирає».
У музеї «Лісової пісні» в Нечимному представлено виставку «Дядько Лев і вся його рідня». Всіх бажаючих запрошуємо відвідати музей у дні його роботи!
Ольга БОЙКО,
молодший науковий співробітник
музею «Лісової пісні» в Нечимному.
________________________________
Вісті Ковельщини, 26 червня 2012 року №46 (12070)
Категорія: Статті | Додав: admin (26.06.2012)
Переглядів: 691 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: