Логін:
Пароль:

Каталог статей


Леся Українка у спогадах Варвари Дмитрук.
Леся Українка у спогадах Варвари Дмитрук
Справді легендарною постаттю в Колодяжному є Варвара Йосипівна Дмитрук (до одруження Пиріг) – проста селянка, на рік молодша від Лесі Українки (до речі, ніколи не забувала цього підкреслити). 92 роки прожила в Колодяжному, похована на сільському цвинтарі, залишила численних нащадків, які пишаються "бабою Варкою"- подругою та нянею Лесі Українки.
Малими дівчатками, десяти та одинадцятирічними вони познайомились у день приїзду Косачів на постійне місце проживання у Колодяжне. Як це відбулося, згадувала Варвара Дмитрук: "Пан мовить: "Покажіть нам, де тут є курна хата. Мати моя, не довго думаючи, й каже: "А далеко її шукати не треба. Ось вона", – і показала на нашу хату.
Нині нема таких хат, багато хто про них не відає, то – розкажу. Це звичайнісінький зруб з кількома вузенькими щілинками–віконцями і солом'яним дахом. Комина в хаті не було зовсім. Весь дим із печі виходив просто на хату. Досі пам'ятаються мені чорні, закопчені стіни, стеля і всі пожитки нашої домівки.
Коли диму збиралося забагато і нічим ставало дихати, відкривали двері, і він клубками валив у сіни, а звідти надвір…
Подивились на все це Косачі, вислухали материні жалі, а далі й кажуть: "Знаєте що, Федосько (це моя мати), відпустіть до нас одну дівчинку", – і глянули на мене. Злякалася я, вчепилася в материну спідницю. А панночка – вона була трохи старша за мене – підійшла, простягнула руку: "Будьмо знайомі: Я – Леся. А тебе як звати?".
Я з ляку мовчала і ще міцніше трималася за спідницю.
"Варка… Варкою зветься, – чую, каже моя мати. – Чого ж ти, доню? Іди, раз панночка просить".
З цього знайомства розпочалися між дівчатками приязні стосунки, що дало можливість Лесиній сестрі Ользі зробити висновок: "Наша сім'я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним.
Ми, діти, так органічно зрослися зі всім колодяжненсько-полісько-волинським, що уважали себе тоді й потім усе життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волиняків-поліщуків".
Варка мала великий талант до співу. Пісні легко переймала під час обрядових свят, на вечорницях. З великим задоволенням виконувала Лесині прохання скликати сільських дівчат, щоб поспівали, а то, бувало, вибіжать всі гуртом на пастовень, і, доки корови надійдуть, виспівують, а Леся Українка записує.
Зошит із записами пісень, зробленими рукою Лесі Українки та її сестри Ольги, зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. Кілька років тому зроблене факсимільне видання  рукопису. У ньому ряд пісень з приписом: "Колодяжне, одъ Варки". Є серед них обрядові, любовні, гострополітичні, зміст яких все ж зводився до соціальних: всякі пани, і чужі, й свої, – це лихо. Ось наприклад:
"Була Польща, була Польща, а
тепер Росія, –
Не заступить син за батька,
а батько за сина.
Пішов батько із сохою, а син із
косою,
Пішла мати на лан жати в неділю
з дочкою.
– Ой, гріх, мати, ой, гріх, мати, у
неділю жати!
– Не гріх, доню, не гріх, доню, не
я встановила,
То панщина-даремщина все те
наробила.
Ой, ходить піп по церковці,
книжечку читає:
– Ой, що ж бо то за страх Божий,
що людей немає?
– Ой, як же нам, та й, батюшко,
до церкви ходити.
Ой, з неділі до неділі гонять
молотити.
Виконувала В. Дмитрук доручення Лесі Українки й відносно конкретних пісень, таким чином рятуючи їх від загибелі, про що свідчить лист письменниці до М. Драгоманова: "… ніяк не могла зловити сих пісень, що тепер посилаю, я ж Вам їх давно обіцяла. Пісні ті справді трудно було дістати, бо вони мало співаються, і то більше межи старими людьми, я ж не в стані ходити по селі, отже, мусила чекати аж моя знайома дівчина поспитається старих людей та сама навчиться. Від сії дівчини я сливе всі тутешні пісні записую, і мене навіть дивує, як я досі не обридла їй з своїм записуванням. Досить того, що за чотири місяці маю півтораста обрядових пісень зібраних".
А в часи останнього приїзду до Колодяжного (лютий-березень 1907 р.) Леся Українка з теплим гумором писала сестрі: "Весілля колодяжненські вже покінчились, і Варка  зовсім охрипла після них – переспівалась".
Дякуючи природному селянському розумові, порядності, Варвара вважалась доброю господинею, на неї можна було залишити дім на період відсутності Косачів. 1900 року П. Косач, котрий якийсь час працював в Києві, приїхав до Колодяжного і застав таку картину: будинки, город в зарослях, бур'янах, «за исключением тихого серенького флігеля и его обитателей. Чистота и тихость этого обиталища действуют на душу успокоительно. Несмотря на то, что у Варки есть 3-недельный сын, она поддерживает чистоту удивительную, чадо ея так скромно, что не нарушает тишины, а его отец оказывается прекрасный работник" (Петро Дмитрук був лісником).
Ще раніше, 1897 року, сповіщав дружині: "Здесь я застал все в порядке. Илья не пил, насолил, насушил, насобирал разной разности, посадил кормиться подсвинка и Доре собрал семьюшки с подсолнухов.
Варка назбирала сыру довольно, но масла мало. Шимон совсем  ленился, даже сена не перевез, но коней так хорошо выпасал по всяким стерням, клеверам, что они больше ожирели, чем на овсе".
До думки Варвари Дмитрук Косачі прислухалися. Про це свідчить навіть такий факт. В сестри Лесі Українки Ольги в Києві (1906 рік) була маленька дитина, для догляду за якою наймали служницю.
Леся сповіщає матері, що у них тепер служить "Фрося, волинянка, близька землячка і сусідка Варчина, Варка її й рекомендувала нам, і через те живуть вони у великій злагоді, що, як ти знаєш, теж важна річ".
Ніколи В. Дмитрук у спогадах про Лесю Українку не обмовилася, що й сама вона служила в Косачів у Києві. Недаремно 14 лютого 1899 р. П. Косач повідомляв дружині: "Выеду сегодня же в ночь медленным поездом, ибо поеду с Варкою, которая отправляется по велению Лілі на место больной Фени. Федоска этим очень довольна".
Леся Українка 1905 року, будучи далеко від Колодяжного, згадуючи дитинство, подругу Варвару Дмитрук, змалювала її, як одну з головних героїнь "оповідання з життя волинського Полісся" – "Приязнь", яке за художньою майстерністю нічим не поступається навіть "Лісовій пісні". Роль Варвари виконує сільська дівчина Дарка, яка пройшла важкий шлях зневаги, сільської праці, але стала вище освіченої панночки Юзі, її гувернантки, подружок, її батьків-панів. "Дарка випросталась і подивилась просто поперед себе через паннину голову кудись у далину", – головний і останній акорд твору.
Варвара Дмитрук залишила багато спогадів про Лесю Українку та дорогоцінну реліквію – сорочку, яку письменниця подарувала подрузі.
Любов МЕРЖВИНСЬКА,
науковий співробітник
літературно-меморіального музею Лесі Українки в
с. Колодяжному.
НА ЗНІМКУ: Варвара ДМИТРУК (друга справа), Юрій КОСАЧ (третій справа) – племінник Лесі Українки, син Миколи Косача, брата Лесі Українки, в колі гостей Колодяжного. 1964 р.
Фото з музейного архіву.
___________________________
Вісті Ковельщини, 21 лютого 2013 року №16
Категорія: Статті | Додав: admin (21.02.2013)
Переглядів: 772 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: