Логін:
Пароль:

Каталог статей


Леся Українка бачила далеко наперед
Леся Українка бачила далеко наперед
25 лютого минає 143 роки від дня народження класика української літератури Лесі Українки.
Слово "класика" пояснюється так: все краще, найдосконаліше в художній спадщині людства. Класиками називають видатних майстрів літератури і мистецтва, творчість яких одержала світове визнання і зберігає неминущу ідейно-художню цінність. Саме таку ідейно-художню цінність мали і дотепер зберегли твори Лесі Українки.
Вдумливий читач побачить у них минуле, сучасне і майбутнє України, світу в цілому, ті цінності, які приведуть до миру, благополуччя, справедливості, справжньої любові. Не тільки окремих людей, а й між країнами, континентами. Коли не будуть зневажатися національні ідеали, зникнуть першопричини національних трагедій, анулюються класові розмежування і з'явиться єдність усіх національних сил, зникнуть проблеми національної зради і комплекс рабської психології, а кожна особистість буде високоінтелектуальною і високодуховною, митець перестане згорати у вогні самопожертви за національно-політичне, моральне, естетичне, релігійне життя суспільства і кожного його члена зокрема.
У вірші "Коли втомлюся я життям щоденним" Леся Українка описує вади сучасного їй світу, устами малої дитини з нового суспільства називає їх лихоліттям, страшною казкою.
В кормигу запрягав народ народа,
На вільне слово ковано кайдани.
Півроду людського не звано людьми,
Затято йшов війною брат на брата.
Ви знаєте, що звалося війною?
Тоді війною звали братовбійство
 
Во ім'я правди, волі, віри, честі,
А кроволиття звалося геройством;
Убожеством там звали смерть голодну,
Багатством – награбовані маєтки,
Простотою – темноту безпросвітну,
Ученістю – непевнеє блукання,
Бездушну помсту звано правосуддям,
А самоволю деспотичну – правом.
Всім гордим-пишним честь була і слава,
Зневаженим-ображеним погорда.
У іншому художньому творі "Місячна легенда" – знову ж людська недоля, якої, як ми розуміємо, не повинні зазнати майбутні покоління.
Однозначно, у новому суспільстві не повинно бути багатіїв, які жирують, непомірно експлуатуючи працю інших. Граф Бертольдо з поеми "Давня казка" споживав дорогі напитки та наїдки, вбирався в прехороші убрання, часто проводив турніри та забави. За чий це кошт він "втішався, як у раю"? За кошти людей, які "мучились, як в пеклі", сплачуючи мита, панщину, податки… Щоб люди не обійшли введених вельможею законів, "поставив на дорогах скрізь застави та рогатки".
І настільки мораль таких бертольдів занепадає, що вони виправдовують свою поведінку, як, наприклад, у сатиричому вірші "Граф фон Ейнзідель"… спадковістю свого стану.
Отож, потрібно міняти устрій. Але яким способом? Сльозами? Але ж:
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Зброєю, "що руйнує й будує світа"? Але неодмінно буде кров і будуть жертви.
Леся Українка глибоко замислювалася над долею України після зміни суспільного ладу. Важко скинути старий, ще важче побудувати новий. " Що повстане на місці порожньому того світа, що ти розіб'єш?.." (З вірша "Гострим полиском хвилі спалахують").
Академік М. Г. Жулинський, характеризуючи творчість письменниці, особливо її драматургію, зокрема драматичну поему "Камінний господар", у якій жага влади забирає у донни Анни і волелюбного дон Жуана честь, совість, власну волю через зраду і кров, побачив у Лесі Українки її передчуття "вакханалії юрби", що "на хвилі аморальності та класової агресивності увірветься в спокійне русло еволюційного розвитку та потопить у крові благородство, духовний аристократизм і християнські моральні цінності.
Леся Українка вважає, що хай краще утверджується консервативний принцип, уособлений в Командорі (Командор, Камінний господар, чоловік донни Анни, владар, убивши якого, дон Жуан посідає його місце. – Л. М.), хай спочатку визволиться душа з єгипетського полону, та вже тоді духовно вільна людина забезпечить волю слова, віри, науки, політичну волю взагалі.
Спочатку треба зробити Україну свідомою, а для цього слід виховувати, підготувати національно свідому інтелігенцію, повернути нації її мозок, а вже на цьому духовно-світоглядному фундаменті творити новий храм державності – національний, демократичний, соборний".
Є один дуже гарний, відносно передчуттів Лесі Українки, сатиричний вірш "Казочка про край царя Гороха":
– Робітники, селяни, інтелігенція, вся українська громада всіма можливими способами мають утверджувати нове життя, – програмує Леся Українка.
Економічно піднімаймо країну, закликає письменниця:
Розкуй меча на рало. Час настав.
Потрібна оборона і руїні.
Бо прийде ворог і розоре землю,
Насіє збіжжя і збере жнива,
І буде хлібом люд сей годувати
 ("На руїнах").
Збережімо, не даймо загинути людському ресурсу:
Аби не міг сказати ворог дужий:
"Ось я убив Ізраїлю,
він мертвий!"
(…) за життя борімось,
Як барс поранений серед облави
 ("Вавілонський полон").
Остерігаймося чужих подарунків, бо ворог може виявитися "троянським конем", як у драматичній поемі "Кассандра", і зсередини зруйнувати країну.
У тексті драматичної поеми "На руїнах" самаряни та іудеї ворогують між собою. А вони – громадяни однієї поневоленої країни. Чи це не наша гризня між політичними численними партіями?
Багато місця у творчості письменниця вділяла образу проводиря, лідера нації, керівника нової держави. Чи не актуальними є настанови, які шотландський люд давав своєму королеві у творі "Роберт Брюс, король шотландський", для нас, теперішніх?
Коли ти боронитимеш волю
Й самостійність народу твого,
Ми повік шанувать тебе будем
І любити, як друга свого.
Ти кликнеш на війну, ми зберемось
Під твою корогву всі гуртом,
Ми готові тобі і країні
Послужити мечем і щитом.
Та коли ти забудеш про справу
Честі й волі народу свого,
Схочеш інші, багатшії землі
Прилучати до панства твого,
Ми не підем тоді за тобою,
Щоб чужого добра здобувать,
Нам не тісно у рідній країні,
Нам не треба в чужу мандрувать!
Коли ти серед панських розкошів
Продаватимеш люд свій панам,
Ми самі боронити потрапим
Ті права, що належаться нам.
А коли ти англійській короні
Віддаси королівство своє, –
Знай, що в тую ганебну годину
Пропаде й панування твоє.
Ми тебе королем увінчали,
Ми тебе й розвінчаєм сами,
І коли проти нас ти повстанеш,
Проти тебе повстанемо ми.
Письменниця – не професійний економіст чи політик, який міг суттєво впливати на хід подій, – вона високоінтелектуальний поет і мислитель, що бачив далеко наперед.
Її твори аргументовано, на прикладі всесвітньої історії, талановито загорнуті в художню оболонку, вчать нас жити.
Берімося за глибоке й нове прочитання поезії, драматургії, прози, публіцистики, літературної критики Лесі Українки!
Любов МЕРЖВИНСЬКА,
провідний науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.
____________________________
Вісті Ковельщини, 25 лютого 2014 року №15
Категорія: Статті | Додав: admin (26.02.2014)
Переглядів: 830 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: