Логін:
Пароль:

Каталог статей


Колодяжне – колиска Лесиного таланту (до 146-річчя від дня народження Лесі Українки)

Колодяжне – колиска Лесиного таланту
(до 146-річчя від дня народження Лесі Українки)

Колодяжному доля приготувала особливу роль і велике призначення в українській історії та культури. Восени 1868 року маєток у селі площею 471,44 десятини землі з прилеглими до нього урочищами Коничівщина, Стадниця, Прислинське придбав Петро Антонович Косач. А з 1882 року Колодяжне назавжди вписалося у життя і творчу біографію Лариси Косач та її рідних. Тож недарма О. Косач-Кривинюк зазначала, що вони, діти, «так органічно зрослися зо всім колодяжненсько-полісько-волинським, що уважали себе тоді й потім усе життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волиняків-поліщуків».

Леся Українка писала: «Тепер я вдома, і се добре, бо хоч тут мене тут з'їсть колись пропасниця, але мені нігде так не добре, як вдома, і робота тут найліпше робиться. Та ще ж тут і окрім писання є живе діло і милі для мене люди, тут не почуваю себе зайвою на світі [...].

Моя адреса: Ковель, Волынской губ., с. Колодяжне».

Період життя та творчості письменниці у Колодяжному є справді особливий. Це самоосвіта Лесі Українки, навчання селян та геніальна програма перекладів, щоденна боротьба зі своєю власною хворобою та медична допомога селянам, споглядання їх побуту, звичаїв, обрядів та використання елементів етнографії, фольклору у своїх власних творах, трансформованих до рівня класичної літератури. Підневільне соціальне та національне життя колодяжненців спонукало до пошуку шляхів його зміни у національно-філософському ракурсі віршів, поем, повістей, оповідань, казок, драматичних поем, критичних статей тощо.

Вірш «Конвалія» написаний у Колодяжному, оточеному лісами, на галявинах яких весною розцвітали красиві і запашні конвалії. Вони стали чи не найулюбленішими квітами письменниці, оспіваними у подальшій творчості як символ досконалості природи і прагнення досягнення гармонії в людському суспільстві. Дитяче бачення збереження природи і чистоти людських поглядів формували характер і самої поетеси, яка ніколи не дозволила б собі зневажливого ставлення до беззахисної квіточки, 13-літній вразливій дівчинці з поетичною душею шкода зірваної конвалії, якій вкоротила віку чоловіча рука! (вірш «Конвалія», під яким вперше стояв псевдонім «Леся Українка»). «Коханій мамі» присвятила «Вечірню годину»:

                  Уже скотилось із неба сонце,

                  Заглянув місяць в моє віконце.

                  Вже засвітились у небі зорі,

                  Усе заснуло, заснуло й горе.

                  Вийду в садочок та погуляю,

                  При місяченьку та й заспіваю.

                  Як же тут гарно, як же тут тихо, В таку

                  годину забудеш лихо!

                  Кругом садочки, біленькі хати,

                  І соловейка в гаю чувати.

                  Ой, чи так красно в якій країні,

                  Як тут, на нашій рідній Волині!

Найчастіше описи колодяжненської природи трапляються не в чистому вигляді, а через призму подій у власному житті, ностальгію.

Ніч, зорі, весна стають свідками першого кохання, яке прийшло в Колодяжному, і виступають дійовими особами циклу «Мелодії» (збірка «Думи і Мрії»).

                  Дивлюсь я на яснії зорі, Смутні мої

            думи, смутні. Сміються байдужії зорі

            Холодним промінням мені.

                  Ви, зорі, байдужії зорі!

                  Колись ви інакші були,

                  В той час, коли ви мені в серце

                  Солодку отруту лили.

У часи особливого душевного піднесення, коли, можливо, притуплявся фізичний біль, «темні хмари» життєвої суєти, якоїсь зимової пасивності, розвіювались, колодяжненська весна пробуджувала Лесю Українку до нових сподівань і звершень, вливала життєстверджуючу силу:

                  Тихо думка шепоче: «Не вір тій весні!» Та

                  даремна вже та осторога, —

                  Вже прокинулись мрії і співи в мені... Весно,

                  весно, — твоя перемога!

                                     («Перемога»; збірка «Думи і мрії»)

Колодяжненський побут, народні типажі, фольклор, реалії сільського життя, художньо опрацьовані, відбилися і в прозових творах Лесі Українки під час її проживання на Волині.

Так, частково в Луцьку, частково в Колодяжному, писалося оповідання «Одинак». У ньому Леся Українка використала Колодяжненсько-волинську говірку, колорит місцевості, побут селян, культуру спілкування в сім'ї, навіть імена та прізвиська...

Є велика ймовірність, що в Колодяжному Лесею Українкою були написані й дві казки для дітей «Біда навчить» та «Лелія».

Письменниця, будучи навіть далеко від рідного села, використовувала його незабутній образ у художніх творах. Згадуючи дитинство, подругу Варвару Дмитрук, змалювала її як одну з головних героїнь «оповідання з життя волинського Полісся» — «Приязнь», відвівши їй роль сільської дівчини Дарки, яка, пройшла важкий шлях зневаги, важкої сільської праці, але стала вище освіченої панночки Юзі, її гувернантки, подружок, її батьків-панів: «Дарка випросталась і подивилась просто поперед себе через паннину голову кудись у далину», — кульмінаційний момент твору.

У задумі драми «Лісова пісня» одне з перших місць належить Колодяжному; на це вказувала сама письменниця: «...я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка».

У 1905 року, ставши свідком кривавих подій, по-своєму їх сприймає. Не хоче крові, бо знає, що вона, насамперед, проллється з простих робочих людей: «Чи ж кров'ю не досить политий нам шлях?» — запитує у «Піснях про волю», написаних у Колодяжному.

Не складати руки, а, мов той павук з поеми Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський», написаної в Колодяжному, наполегливо, хоч обриваючись раз за разом, здобути визволення.

Багато буде таких, як Метелик з однойменної прозової мініатюри. Вони летітимуть на світло, обпалюватимуть крила, зрештою, гинутимуть. Але гірше бути Лиликами, і все життя просидіти в темному спокійному кутку, впевнена письменниця.

У Лесиному «білому» будиночку ставали на двобій два погляди: «Чи маю я здійняти срібло-злото з своєї ліри і скувати рало? Чи, може, злинути орлицею високо, геть понад кручі, у простор безмежний, вхопити з хмари ясну блискавицю, зірвати з зірки золотий вінець?..»

                   («То bе оr not tо bе?..»)

У Колодяжному Леся Українка багато вчилася: історії релігії, іноземним мовам, досягненням світової літератури. «Леся як була ще зовсім молодою дівчиною то вчила свою молодшу сестру. Перед тим як почати вчити її історії, Леся Українка звернулася до звісного історика, свого дядька Михайла Драгоманова, і попросила його порадити їй, як краще та по яких джерелах складати курс стародавньої історії. Драгоманов віднісся дуже уважно до того прохання своєї улюбленої племінниці, вибрав німецькі та французькі книжки …». Відповідно до поради М. Драгоманова і по джерелах, присланих ним, Леся Українка в роках 1890-1891 склала курс «Стародавньої історії східних народів». Жила вона тоді в селі Колодяжному в Ковельському повіті на Волині.

Відомо, що 1907 року, востаннє перебуваючи в Колодяжному, письменниця працювала над драмою «Руфін і Прісцілла».

Леся Українка написала оповідання «Жаль» із життя інтелігенції (першодрук у журналі «Зоря»); філософську замальовку «Місто смутку», яку заселила хворими психіатричної лікарні; психологічну драму «Блакитна троянда»... Таким чином, Колодяжне виявилось напрочуд урожайним для художніх творів різних жанрів та тематики, воно стало джерелом кількох грандіозних ідей. Тут повністю готувалася до друку перша збірка 22-літньої авторки «На крилах пісень», багато думалось, мріялось і писалось для другої поетичної книжки «Думи і мрії» (1899 р.), колодяжненський відгомін є і у «Відгуках» (1902 р.).

Леся Українка збирала та публікувала народні пісні. Для цього консультувалася з М. Драгомановим, М. Лисенком, К. Квіткою, Ф. Колессою та іншими піснезнавцями. А відносно безпосереднього записування — з селянами Колодяжного та навколишніх сіл, бандуристами Полтавщини.

«Всі колодяжненські і навколишніх сіл «сезонні» звичаї, пісні та оповідання, що їх супроводять, як-от щедрівки, весільні, колядки, веснянки, петрівські, купальські, жнив'яні та обжинкові і т. д. і сила-силенна усього «позасезонного» чи «всесезонного», як пісні, казки, прислів'я і т. д., — все те знала Леся, всім цікавилася», — писала у своїх спогадах про сестру Ольга Косач-Кривинюк.

Після завершення фольклорних студій із кобзарями Леся Українка писала до Ф. Колесси: «Тепер я впевнена: наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Результати фольклорних пошуків — в експозиції музею: сторінки рукописного зошита, збірник «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині» (Київ, 1903), книга «Народні мелодії з голосу Лесі Українки, записав і упорядив Климент Квітка» (Київ, 1917 р.).

Ще в Колодяжному виникла велика програма пере­кладів, яка налічувала понад 150 творів світової класики. 18-річна письменниця перераховує братові Михайлу прізвища письменників і твори, які вважає за необхідне перекласти українською мовою та сама включається в цю роботу. Друковані видання та рукописи експонуються.

Леся Українка, невмирущий дух якої й нині витає над Колодяжним, ще сто літ тому передбачила, що до неї, як на прощу

                  Будуть приходити люди,

                  вбогі й багаті, веселі й сумні,

                  радощі й тугу нестимуть мені,

                  їм промовляти душа моя буде.

Це передбачення стало пророчим, адже джерело сили її духу, енергії, любові до України невичерпне, як саме життя.

Молодший науковий співробітник Тетяна Нерода,
Літературно-меморіальний музей
 Лесі Українки в Колодяжному

Категорія: Статті | Додав: admin (16.02.2017)
Переглядів: 173 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: