Логін:
Пароль:

Каталог статей


Кінець червня 2017 року − 125 років з часу виходу «Книги пісень» німецького поета Генріха Гейне у перекладі Лесі Українки і Максима Стависького.

М. Стависький − літературний псевдонім Максима Славинського − поета, перекладача, публіциста, громадського діяча. З Лесею Українкою він, на три роки старший від початкуючої письменниці, познайомився 1886 року завдяки дорожньому майстрові на станції Любитів поблизу родинного маєтку Косачів у Колодяжному, Пильчикову. Чого у зеленій траві запашні Той, побачивши, що Максим віршує, вирішив познайомити його з Оленою Пчілкою, щоб та дала оцінку його творам. Звісно, відбулося знайомство і з її дочкою Лесею. Двічі чи тричі у те літо він відвідав Колодяжне. А ще був активним учасником Київського літературного гуртка «Плеяда». Гурток мав амбітні плани щодо перекладів світової літератури. М. Славинський згадував, що саме Олені Пчілці належить ідея перекладів з чужих літератур. Ольга Петрівна вважала, що вони мають бути дуже хорошими. Праця була розподілена між творчою молоддю. Дізнавшись, що молодий чоловік знає німецьку мову, а про вивчення німецької Лесею Українкою знаємо з її листа до бабусі Єлизавети Драгоманової від 9 червня 1888 року, підштовхнула їх до перекладів німецьких письмовців. Сама Леся Українка почала публікувати переклади з Гейне ще задовго до виходу окремої збірки. У першому числі журналу «Зоря» були надруковані вірші«Они мене дражнили», «Чого так поблідли ті рожі ясні?», «Як я про свою говорив вам печаль…»

Чого так поблідли ті рожі ясні,

Скажи, моя люба, мені?

Блакитні фіалки – сумні?

Чого жайворонок так сумно співа

Та жалібно в небі яснім?

Чого пахне так запашная трава,

Немов погребовий той дим?

Чого навіть сонце не гріє мене,

А прикро так світить на діл?

Чого на землі все смутне і страшне,

Мов сумнеє поле могил?

Чого мені тяжко, вмираю немов?

Скажи, моє щастя ясне!

О мила, коханая любко, промов,

Чого покидаєш мене?

У журналі і надалі друкувалися переклади, які згодом увійшли до «Книги пісень». Продовжувала перекладати Генріха Гейне і після її виходу. Про вихід книги, роботу над нею йдеться у епістолярії Лесі Українки. Коли Лесин співперекладач підводив з термінами, вона на початку листопада 1889 року пише братові Михайлу: Скажи п. Максимові, якщо йому цікаві трохи мої слова, що я ніколи не сподівалась, щоб він так лепсько дбав про наше спільне завдання; таж таки часу немало було – ціле літо і осінь, – щоб перекласти тую решту віршів. Я тепер переклала вже першу главу «Bergidyll’ії» («Гірських ідилій»), хутко перекладу цілу, і, значить, все, що я на себе взяла, я зробила.

Правда, я людина без діла – «праздношатающаяся», але зате у мене єсть такі перешкоди, яких ви не маєте, і, дай Боже, щоб ніколи не мали…» 30 травня 1890 року продовжувала працю над віршами: «А вже що я радісінька, що переписала Гейне перед тією капосною пов’язкою! Бо тепер я вже не знаю, як би то я його переписувала» (з листа до брата Михайла 30 травня 1890 року).

Робота над перекладами була завершена того року. Про це Леся Українка сповіщає 18 грудня дядька Михайла Драгоманова: «Гейне мій завтра поїде вже до друку» Турбуючись про надрукування власної збірки поезій «На крилах пісень», пише І.Франку 2 травня 1892 року про кінець праці над видрукуванням «Книги пісень»: «Збірник мій має видаватись моїм коштом, тільки вже Вашим заходом. Я б хотіла, щоб він був такого типу, як наше видання Гейне, що вже досі скінчене». Офіційне повідомлення про вихід перекладів з'явилося у кінці червня в бібліографічній замітці журналу «Зоря» (№ 12, сторінка 240).

Олена Пчілка у передмові до томика перекладів писала про велику значимість добрих перекладів добрих авторів для такої молодої літератури як українська, у якій «справжня літературна мова тільки що починає вироблятись», бо «…даючи багатий світовий зміст, твори славутніх митців слова, стілю, мають багато послужити, при пильній праці перекладачів, до виробу вдатної, добірної літературної мови нашої».

Збірка Гейне складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермеццо», «Знову на Батьківщині», «Північне море» та окремого підрозділу «Подорож на Гарц». У Лесі Українки та Максима Славинського це не 100-відсотковий, у кількісному значенні, переклад Гейнівської «Книги пісень»). Книга містить 143 твори. З них 92 переклала Леся Українка. У передмові Олена Пчілка писала: «Про високу вартість сих Гейнових творів нема що багато говорити, − вони мають всесвітню славу, хоча се «не більше» як пісні про кохання, однак сі, мовляв сам Гейне, «скрижалі серця» виявляють стільки поезії, стілько чулого людського життя, що не даремно здобули вони ту всесвітню славу, не даремно переложено їх на всі літературні мови». І справді, у книзі почуття кохання, сум за втраченим коханням, сила нового кохання...

Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають.

Колись моя люба в сій хаті жила;

Її вже немає, її тут не знають,

Оселя ж лишилася та, що й була.

І там хтось стоїть, вгору глянув, здригнувся

І в розпачі руки ламає свої;

Ось місяць його освітив, – я жахнувся:

Обличчя і постать у нього – мої!

Ти, марище бліде! ти, тінь моя власна!

Нащо мене дражниш коханням моїм?

І так не забута година нещасна,

Як серцем я рвався на місці отсім!

Переклад Лесі Українки

 

Любко, се для тебе згуба,

Сам про те я мушу дбати,

Щоб не дати твому серцю

Від кохання запалати.

Я про теє дбаю щиро,

А однак не раз благаю,

В думці криючи благання:

«Покохай мене, мій раю!»

Переклад Лесі Українки

Видати збірку допомагав І. Франко, наглядаючи за друком, при цьому й сам перекладаючи німецького поета. Про тематику своїх перекладів у передньому слові до видання під назвою «Вибір поезій» писав, що показав Гейне «вже не як закоханого трубадура, не як автора любовних поезій, але як борця за свободу людської одиниці, її громадського ділання, її думок, переконань і сумління».У перекладі Лесі Українки твору «Світова тьма» також прослідковуються аж ніяк не любовні мотиви:

Я крізь кору камінно-тверду бачу

Людські оселі і серця людськії –

І бачу там брехню, нікчемність, лихо.

На всіх обличчях думки я читаю, –

Все бридкі. Крізь дівочу соромливість

Я бачу, як тремтить жага таємна;

На думній гордій голові юнацькій

Вбачаю я строкату шапку блазня;

Потвори тільки та безсилі тіні

Я бачу на землі сій, і не знаю,

Чи се шпиталь, чи дім для божевільних.

Стару сю землю я наскрізь проглянув,

Немов кришталь, і бачу там страхіття...

«Всесвітні твори. Книга пісень Генріха Гейне. Переклад Лесі Українки і Максима Стависького. Львів, 1892. З друкарні Товариства ім.. Шевченка під зарядом К. Беднарського» експонується в музеї. Репринтне відтворення прижиттєвого видання побачило світ 2011 року у Луцькому видавництві «Надстир'я». До видання ще увійшли репринтне відтворення першої збірки Лесі Українки «На крилах пісень» та дослідження про історію їх публікацій із ілюстративними матеріалами. Їх можна придбати в музеї.

Л. Мержвинська, провідний науковий співробітник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

Категорія: Статті | Додав: admin (13.07.2017)
Переглядів: 78 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: