Логін:
Пароль:

Каталог статей


ЇЇ СЛОВО Й СЬОГОДНІ КЛИЧЕ БОРОТИСЬ ЗА МОВУ.
ЇЇ СЛОВО Й СЬОГОДНІ КЛИЧЕ БОРОТИСЬ ЗА МОВУ
Запалене в чорну добу нашої історії, в пору тотального російщення, Лесине слово спалахнуло так потужно, щиро, пристрасно і натхненно, що його світло й досі збирає навколо себе її послідовників і гуртує націю. Це засвідчило і поетично-мистецьке свято «Лісова пісня», що цими вихідними відбулося на Ковельщині. Його вже удванадцяте провела Волинська письменницька організація за підтримки обласного управління культури та ковельської влади. Учасниками стали майстри слова України та Білорусі, на зустріч з якими прибули шанувальники Лесиної творчості не тільки з Луцька і Ковеля, але й з найвіддаленіших районів краю.
За традицією, свято розпочалося у Колодяжному. Тут, у «дворянському гнізді», де й нині відчувається особлива косачівська енергетика подвижництва та патріотизму і звідки Леся, за словами Ліни Костенко, «виводила свій корабель національної культури в море культури світової», відбулася літературна година. А в культурному центрі Ковеля письменники, які приїхали на свято, зустрілися з інтелігенцією міста.
Головне святкове дійство — в неділю, в урочищі Нечимному, на великій лісовій галявині під високим старезним дубом. Галявина — в обрамленні вишиваних рушників-оберегів. Тут же і вироби народних майстрів Волині, і книги волинських видавництв. А зі старого пралісу, як і в роки Лесиного дитинства, звучить щемлива мелодія сопілки. Під її звуки появляється юна Мавка. Це школярка з Білина Ангеліна Гущина, переможниця цьогорічного конкурсу читців поезії Лесі Українки, який традиційно проводиться в Колодяжному до дня народження геніальної поетеси. Мавку поетичну змінює Мавка драматична — Людмила Савош, яка грає у виставі Волинського обласного академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка «Лісова пісня» за драмою-феєрією Лесі Українки, уривок з якої і було показано на лісовій сцені. Разом із Людмилою виступили заслужена артистка України Лариса Зеленова (мати) й актор Сергій Єрмакович (Лукаш).
Учасників і гостей свята привітали голова Ковельської райдержадміністрації Іван Смітюх та голова районної ради Петро Якубук. А далі завирувала течія поетично-пісенного дійства, яке вели голова Волинської організації Національної спілки письменників України Олег Потурай та поетеса Ніна Горик.
Перегук літературний розпочав представник Рівненщини, проректор Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк. Він зачитав діалог зі свого нового роману «Віднайдення раю», персонажами якого є і Леся Українка та Олена Пчілка. Уклін від землі Василя Стефаника і Марка Черемшини передав відомий літературний критик, голова Івано-Франківської письменницької організації Євген Баран. Вірші читали Любов Проць із Львівщини, Василь Загороднюк із Херсона, прикарпатець Ярослав Ткачівський, вінничанка Ірина Зелененька, Микола Сенкевич та Микола Патіюк із Білорусі, волинські поети Василь Гей, Тетяна Яков'юк, Євгенія Назарук, Софія Стасюк та авторка цих рядків.
Звучали і зовсім юні поетичні голоси — переможців літературного конкурсу, який обласна письменнницька організація проводить спільно з Волинським відділенням Малої академії наук: їм було вручено дипломи та бібліотечки. Справжньою іменинницею цього дня почувалася журналістка і поетеса з Володимира-Волинського Віталіна Литвинова-Гись, яка перемогла в конкурсі молодих літераторів, проведеному спілчанами разом з обласною державною адміністрацією: представник фонду Івана Омелянюка «Майбутнє Волині» Ігор Верчук вручив їй сертифікат на видання першої книжки.
Пісенне крило свята — автентичний фольклор. І це закономірно — жоден інший жанр не вписався б так гармонійно у його канву. Адже Леся з дитинства купалася душею у цих скарбах волинської землі — Олена Пчілка і водила, і возила свою малечу на народні дійства в навколишні села, таким чином прищеплюючи їй любов до «проявів усього хорошого, народного, українського». Упродовж всього життя Леся збирала перлини народної творчості, а незадовго до смерті наспівала своєму чоловікові, Клименту Квітці, 225 пісень, записаних нею в навколишніх волинських селах. Деякі з них ще й досі співають у Скулині та Білині, фольклорні гурти з яких склали основу пісенної програми свята. У білинській «Родині» — і найповажніша виконавиця народних пісень Тетяна Відник, і наймолодший артист, шестирічний Сашко Шевчук, спів яких викликав шквал овацій. Скулинці показали також обряд «Косовиця», під час якого і сіно косили, і співали, і квас попивали та його рецепт пропонували, і навіть загадки загадували. До співаків з Ковельщини долучилися також гурт та троїсті музики Турійського районного Будинку культури. Радували своїми голосами серця присутніх і Петро Журавель та Григорій Бойчук, і співучий заступник голови Ковельської райдержадміністрації Андрій Мигуля, мелодією сопілки озивався до присутніх Тимофій Музичук.
А коли стихли голоси у лісі і старезний дуб задумливо кивнув нам на прощання своєю могутньою кроною, зібралося у тісному колі письменницьке товариство. Бо такі дійства — це ще й нагода просто поспілкуватися, поділитися думками. Звісно ж, враження від свята у всіх — найкращі. Але й тривоги у серцях не приховати.
— Я просто зачарований природою Волині. Задирав догори голову, щоб глянути на вершечки дубів. Боже, яка краса, яка велич! — зізнався голова Херсонської організації Національної спілки письменників України Василь Загороднюк. — Яка велика і різна наша Україна. І як добре, що Лесине слово, «Лісова пісня» об'єднує її.
З гіркотою розповідав письменник і про те, як русифікується його степовий край, як мало уваги в ньому до українських видань. До слова, волинські письменники передали свої книжки для бібліотек Херсонщини.
Біля готелю «Лісова пісня» прощаємося з білоруськими Миколами — Сенкевичем та Патіюком. Розмовляємо, а вони все повертають голови вслід за перехожими.
— Скільки пройшло людей і всі говорять українською! Навіть зовсім молоді! — вигукує Микола Патіюк. — У Білорусі таке навіть уявити важко. Все — російськомовне.
А ще зізнаються сябри, що їх дуже вразили розкладки книжок волинських видавництв — всі вони україномовні. У Білорусі, за офіційною статистикою, білоруською видається всього вісім з половиною відсотків літератури. А як народ читає, так і говорить.
Подумалось: дай нам Боже мудрості і сил, щоб не повторити білоруський варіант, зберегти і своє рідне слово, і свій національний дух. Всупереч всім тим загрозам, які, мов чорні хмари, знову насунулися на синє небо України. Всупереч всім тим псевдозаконам, які намагаються нав'язати нам верховні можновладці, які за шарудінням банкнот, мабуть, забули, як шелестить наш праліс, як пахне рідна земля і як торкаються серця та розуму безсмертні слова наших геніїв.
Надія ГУМЕНЮК
 
На фото: Біля Лесиного кадуба у Колодяжному.
______________________________
Волинь-нова. – 2012.  – 7 серпня. – С.11.
Категорія: Статті | Додав: admin (07.08.2012)
Переглядів: 711 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: