Логін:
Пароль:

Каталог статей


«Це був хутір неймовірної краси»
«Це був хутір неймовірної краси»
Нещодавно відвідала дуже гарних і привітних людей – онучок Ярмила Кубаха, що став літературним прототипом Лукаша із "Лісової пісні" Лесі Українки.
Чотири сестри – Анна Сарвіліна (1931 р. н.), Устинія Кравчик (1933 р. н.), Марія Іккель (1940 р. н.) та Віра Абрамчук (1941 р. н.) з любов’ю згадують свої роки життя в урочищі Нечимному.
Вони добре пам’ятають свого діда Ярмила – маленького зростом, меткого, проворного та жартівливого. Він мав два будинки: один у селі Скулині, а другий – в урочищі Нечимному.
Скулинська домівка мала два входи. В одній частині жила сім'я Ярмила Кубаха, в іншій – деякий час мешкав польський учитель. Щоліта дід з дружиною Домною та малими онуками жили у Нечимному, випасали там корів та овець. Мала там родина й декілька городів та сінокіс.
Розповідав дідусь онукам багато про приїзд родини Косачів до Нечимного. Приїздили вони підводою. Привезли з собою плетені крісла-гойдалки, а хату діда обклеїли шпалерами.
"Цікавими були розповіді діда Ярмила про Лесю. Любила вона слухати зозулю та вудуда, які завжди співали разом. Леся часто плела віночки з квітів собі на голову та, сівши на пеньочок, писала свої вірші, і квітів в урочищі було дуже багато", – згадує бабуся Марія.
Мої співрозмовниці пригадують, що дід Ярмило не пускав їх бігати по житі, бо Леся йому говорила, що там русалки водяться. Малі діти всі ці розповіді діда слухали, як казку.
Заплющивши очі, бабуся Віра розповідає, що й зараз пам'ятає кожне деревце, кожен кущик, кожну квіточку, що росли в Нечимному. "Це був хутір неймовірної краси, туди сходилась уся молодь на вечорниці. У лісі росло дуже багато журавлини. В нас була гойдалка та свій човен, то до нас часто ходили з усіх сусідніх хуторів та з села", – згадує бабуся.
Були в урочищі різні дерева: дубина, ліщина, ясени та сосни. А з порога Ярмилової хати було видно блакитне плесо озера Нечимного. У ньому онуки ловили рибу та раки. В озері не купались, бо було воно неприступне. Проте з самої хати до нього була витоптана тверда стежина. За життя діда Ярмила та батька співрозмовниць Данила Смаля урочище було дуже гарним. Вони постійно його доглядали: вирубували сухі дерева, молоду лозу.
Пам'ятає це урочище і роки війни. Прихистило воно родину в ті важкі та страшні часи. І не тільки їх, а й багатьох інших мешканців цього краю.
Пізніше почали створювати колгоспи, і господарство мали вилучити. Тому Данило Смаль віддав хлів з хутора одній із своїх дочок – Анастасії Смаль-Сачук у село Скулин, а хату – племіннику, сироті Володимиру (прізвище невідоме) у сусіднє село Уховецьк.
Життя сестер склалося по-різному. Анна Смаль одружилася з Миколою Сарвіліним. Працювала простою робітницею на Півночі колишнього СРСР, а згодом переїхала до міста Ковеля. Виростила сина Віктора.
Устинія Смаль одружилася з Григорієм Кравчиком. Проживає у Ковелі. Має дві дочки.
Марія Смаль у 1960 р. одружилася з Іваном Іккелем. Тридцять років проживала у Воркуті. 1976 р. переїхала до Ковеля, проте змушена була повернутися назад на деякий час. З 1992 р. постійно проживає у Ковелі. Виховала дочку Ірину, синів Віктора та Анатолія.
Віра Смаль одружилася з Павлом Абрамчуком. Має дочку Тетяну.
Нині усі чотири сестри на пенсії. Мають онуків та правнуків. Живуть, радіючи кожній хвилині. Привітно приймають у своїх затишних квартирах гостей. Пройшовши чималий відрізок життя, ці жінки цінують одна одну, своїх рідних і життя з Богом.
Живіть ще довго та щасливо при міцному здоров’ї. Хай милість Божа буде завжди з Вами!
Ольга БОЙКО,
науковий працівник музею "Лісової пісні" в урочищі Нечимному.
____________________________
Вісті Ковельщини, 25 лютого 2014 року №15
Категорія: Статті | Додав: admin (26.02.2014)
Переглядів: 308 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: