Логін:
Пароль:

Каталог статей


19 вересня 2013 року – 60 років з дня смерті Климента Васильовича Квітки‚ українського музикознавця, фольклориста, чоловіка Лесі Українки.
19 вересня 2013 року – 60 років з дня смерті
Климента Васильовича Квітки‚ українського
музикознавця, фольклориста, чоловіка
Лесі Українки
 
Климент Васильович Квітка – український музикознавець-фольклорист, за освітою юрист, чоловік Лесі Українки. Народився у селі Хмелів (нині Роменського р-ну Сумської області) 4 лютого 1880 року в родині нащадків українських козаків. Батька втратив рано, і мати віддала його, п’ятирічного, на виховання в сім’ю київських міщан Карпових, оскільки не могла утримувати сина. Вони дали йому ґрунтовну освіту. Музики навчався з 7 років у приватних учителів, пізніше в училищі Київського відділення Російського музичного товариства по класу фортепіано у Григорія Ходоровського. У 1897 році закінчив київську гімназію №5 із золотою медаллю. У студентські роки працював деякий час концертмейстером хору Київського університету. Климент Квітка продовжував навчання у Київському університеті Святого Володимира.
У листопаді 1898 року Михайло Старицький читав оповідання Лесі Українки «Над морем» в Київському літературно-артистичному товаристві. На тих читаннях був студент Климент Квітка, з яким авторка і познайомилась. Спільну мову вони знайшли в царині збору українських пісень. К.Квітка згадував: «З початку знайомства Леся Українка повідомила мене, що давно вже співає волинські пісні для запису М.В.Лисенкові і віддала йому зошит із зробленими нею же самою записами текстів цих пісень». Пізніше, втративши певність у тому, що матеріал цей знадобиться композиторові, Леся Українка проспівала К.Квітці, серед інших, і ті пісні, які співала колись Лисенкові. Ряд варіантів тих пісень, що в рукопису Лисенка, але вже з повними текстами, надрукував згодом К. Квітка у збірнику «Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Записав і впорядкував Климент Квітка. К., 1917». Він виданий літографічним способом, уміщує 225 пісень, які поділені упорядником на 18 груп: веснянки, весняні гри і танки; на Купала; пісні жниварські; колядки; щедрівки; різдвяна гра; на колодку; весільні; на хрестини; пісні історичні, козацькі, рекрутські; балади; пісні ліричні і побутові; пісні жартівні; пісні до танцю; колискові; дитячі пісні, мелодії до казок.
7 серпня 1907 року Климент Квітка і Леся Українка повінчалися в Київському Вознесенському храмі на Деміївці, оселились на вулиці Великій Підвальній, 32, кв. 11, тепер вулиця Ярославів вал. Через деякий час вирушають до Криму, де К.Квітка одержав посаду в суді. 1908 року подружжя виділяє кошти та організовує етнографічну експедицію для записування мелодій українських дум. У листі до М.Аркаса письменниця висловлює свої міркування про долю і значення українських дум: «Дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що немає собі паралелі нігде на всім світі, вмирає. Невже ж він умре, без порятунку, без пам’ятника навіть?» Від кобзаря Гната Гончаренка були записані на фонограф думи.
Живе подружжя у грузинських містах Тбілісі, Телаві, Кутаїсі, Хоні, Сурамі, де Климент Квітка одержував нові службові призначення. У кінці травня – на початку червня 1913 року з голосу Лесі Українки К.Квітка записує тексти й мелодії українських пісень. В передмові до збірника Климент Васильович писав: «…ЇЇ життєва праця, почавши з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею».
В 1920-1933 рр. працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922 р.). Одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті ім. М.В.Лисенка.
Опублікував близько 40 наукових статей, досліджень, рецензій, збірників народних пісень.
В 1933 році К.Квітка був звільнений з роботи за політичними звинуваченнями, на півтора місяці арештований і, залишившись без засобів до існування і побоюючись нового арешту, переїхав до Москви. Працював професором Московської консерваторії.
У 1934 році його знову арештовують, і він перебував у концентраційних таборах у Середній Азії. 1936 року був достроково звільнений та відновлений на роботі. З 1936 року – керівник фольклорної секції Науково-дослідницького інституту при Московській консерваторії. З 1937 до 1945року і з 1949 року до кінця життя – науковий керівник заснованого ним Кабінету по вивченню музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К.В.Квітки).
Клименту Васильовичу було 33 роки, коли померла дружина Лариса Петрівна. У 65 років він одружується вдруге з 25-річною піаністкою Галиною Кащеєвою. Вона захистила дисертацію про українські народні думи і працювала на теоретичному відділенні Московського музичного училища ім. Гнєсіних. Шлюб був скептично сприйнятий у музичному середовищі. Галина збиралась написати книгу про чоловіка, але померла від ангіни 1962 року. Прожила 42 роки.
Климент Квітка зібрав понад 6 000 народних пісень, переважно українських. Понад 200 мелодій з цього зібрання було використано українськими та російськими композиторами як теми для симфонічно-інструментальних творів. До прикладу, найвидатніші композиції Миколи Леонтовича були створені на мелодії, записані К.Квіткою. Значним був його внесок і в теоретичні розробки з музичного фольклору. Так, наприклад, у статті «Про історичне значення календарних пісень» обґрунтував їх вагу як історичних документів, що не поступаються за значенням здобуткам археології. Він також заклав основи сучасної музично-фольклористичної педагогіки. Справжнє світове визнання вченого розпочалося з останньої чверті ХХ ст.
 
Віра Комзюк
Категорія: Статті | Додав: admin (01.10.2013)
Переглядів: 548 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: