Логін:
Пароль:

Каталог статей


130 років з часу виходу першого жіночого альманаху «Перший вінок»

19 століття, як і 18-те, залишалося для кращої частини людства безправним: в сфері права, громадсько-суспільного, і особисто-інтелектуального життя жінок. Ніхто не запитував жінку про її проблеми, почуття, бажання. Жінка присвячувала себе Богу, дітям, чоловікові, родині, але не собі. Така жінка вважалася ідеалом. Щоб стати незалежною, жінка повинна подолати ціху заборон, або бути винятковою, тобто талановитою в сфері літератури, музики, малярства. Леся Українка в літературно-критичній статті «Нові перспективи і старі тіні» писала: «Щоб отримати право на свободу і повагу, жінці потрібен особливий ценз - талант. Для маси, не маючи цього цензу, залишались безправ'я юридичне і моральне. І це не тільки теоретично. Фактично тільки талановита жінка могла бути незалежною, так як тільки сцена, естрада, або література давали професію, при якій заробіток жінки рівнявся до заробітку однодумців співбратів-чоловіків. Всі інші форми праці не підлягали цим умовам, а різновиди фізичної праці жінки оплачувалися мало. Наукова праця була зовсім недоступна для жінок через брак освіти. Вихователькою вона була тільки в своїй сім'ї, або в монастирі, - і те і друге середовище однаково виключали поняття про свободу і незалежність для жінок».

І тому талановиті жінки першими піднялися на боротьбу за свої права.

В 1890-ті роки в світі визначилось декілька течій феміністичного руху. Одна з них, суфражизм, – рух за надання жінкам виборчого права. Ще в 1791-му році французька письменниця Олімпія де Гуж опублікувала першу «Декларацію прав жінки і громадянки», в якій заявила, що жінка має такі ж права на свободу і володінням маєтністю, як і чоловік. «Якщо жінка має право піднятись на ешафот, то вона повинна мати право піднятись на трибуну», - писала Олімпія де Гуж.

Інша течія, гуманістичний фемінізм, – рух за інтелектуальне визволення жінки, підвищення рівня освіти.

Марксистський фемінізм – рух за визволення жінок від класового рабства (найбільше був розповсюджений в Росії).

Серед цих феміністичних течій найбільшої популярності й визнання набув гуманістичний.

В Україні в 1850-ті роки вперше розповсюджуються феміністичні ідеї, домінують інтелектуальна і марксистська концепції.

У Галичині, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії, першою жінкою яка стояла біля витоків фемінізму, була Наталія Кобринська. Народилася вона 8 червня 1855 року в с. Белелуя на  Станіславщині. Виховувалася у родині священика УГКЦ з великими національно-культурними традиціями. Дід Наталії, Іван Озаркевич, перший популяризатор творів наддніпрянських письменників в Галичині, ініціатор українського театрального аматорства, автор і постановник. Батько письменниці – Іван Озаркевич був депутатом Галицького сейму та Австрійського парламенту, громадським діячем, писав вірші.

Щирими друзями, які мали найбільший вплив на Кобринську, були Іван Франко та Михайло Павлик.

Н. Кобринська вела досить активну громадську діяльність. До Галицького сейму вона внесла ряд вимог і пропозицій щодо захисту прав селян. Добре знаючи безправне життя жінки в Галичині, становище якої обмежувалось трьома німецькими літерами «k»: «kirchen» - церква, «kinder» - діти, «kuchen» - кухня, хотіла пробудити у жіноцтва почуття незалежності від чоловічої зверхності, навіть тиранії, заскарублості сімейного життя.

Навіть Леся Українка, якій доводилось бувати у цій стороні, була глибоко вражена становищем галичанок: «…Се якась така неволя, що, може б, я скоріш на каторгу пішла, ніж таке життя. Подібне життя, […] в Болгарії, я його бачила… […] Галичани (мужчини) плачуть над духовним убожеством своїх жінок… […] Вже недаремне ті галичани, що приїздили «шукати жінки собі» на Україні, стали з тим своїм сватанням «притчею во языцех»! У нас хіба капелюхи так вибирають, а не жінок.» […] Все вони дивляться на нас, або згори вниз, або знизу вгору, а щоб так просто, нарівні – зроду!»

Тому Наталія Кобринська організувала збір підписів за право жінок навчатися в гімназіях та університетах.

7 жовтня 1884 року у Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) з ініціативи Н.Кобринської відбулося перше організаційне жіноче засідання, на якому було вирішено створити «Товариство руських жінок». Цю ідею підтримав Іван Франко. Він всіляко допомагав перш за все порадами, популяризуючи серед населення цей почин, а на установчих зборах в грудні місяці 1884-го року на цьому засіданні було вирішено видавати для жінок журнал або газету. Справа видавництва затягнулася на декілька років. Лише у 1887 році цей задум було втілено в життя – світ побачив перший жіночий альманах під назвою «Перший вінок», який редагували і видавали самі жінки. Разом із Наталією Кобринською багато сил і праці, творчої енергії до видання цього альманаху доклала і Олена Пчілка. Назва альманаху належить Ользі Петрівні. Він вийшов у Львові з друкарні Товариства імені Шевченка. Детальну оцінку альманахові дав Іван Франко у своїй статті «Перший вінок». Він писав, що під такою назвою вийшов український жіночий альманах, виданий коштом і старанням пані Наталії Кобринської та Олени Пчілки. Це досить об'ємна книжка (464 стор.), в якій міститься 43 оригінальні белетристичні і наукові праці пера самих жінок-українок з Галичини і України.

З відомих уже в українській літературі авторок знаходимо тут пані Ганну Барвінок, яка дала дві новели з народного життя, пані Олену Пчілку (повість і два вірша), а також пані Кобринська, яка крім двох новел, помістила в цьому альманахові цілий ряд публіцистичних статей про жіноче питання за кордоном і про стан та розвиток руських жінок у Галичині.

З авторок-початківців відзначимо Уляну Кравченко і К. Попович, які помістили кілька цілком вдалих поезій, Олену Бажанську, яка дала гарну новелу, Ісидору Навроцьку, Михайлину Рошкевич, Ольгу Левицьку і талановиту поетку, яка приховується за псевдонімом Дніпрова Чайка, Ольгу Франко і Лесю Українку.

Н. Кобринська дала до альманаху переднє слово, а у статтях вперше в Галичині порушувала питання про становище жінки в суспільстві, жіночих організацій, про створення дитячих закладів, які б вивільняли час для жінок, міжнародний жіночий рух. Їх назви: «Про жіночий рух в новітніх часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль руських жінок в Станіславі», а також два оповідання «Пані Шумінська» і «Пан суддя». Н. Кобринська добре розуміла, що мета її життя - реалізація феміністичних ідей саме через сприйняття жіноцтвом художніх творів. Леся Українка подала для альманаху вірші для дітей та поему «Русалка».

Олена Пчілка, закликаючи посестер до співпраці у першому жіночому альманасі «Перший вінок», писала:

«До спілки ж, сестри ! В нашім гаю

Вінки ми праці пов'ємо –

І на користь рідному краю

Жіноче серце віддамо!»

 

Старший науковий співробітник

музею Лесі Укрїнки с. Колодяжне

Марія Чашук

Категорія: Статті | Додав: admin (02.12.2017)
Переглядів: 22 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: