Логін:
Пароль:

Каталог статей


130 років від часу переїзду Лесі Українки в с. Колодяжне, тепер Ковельського району (1882).
ТРАВЕНЬ
130 років від часу переїзду Лесі Українки в с. Колодяжне, тепер Ковельського району (1882)
Одного сонячного травневого дня до маловідомого тоді села Колодяжного приїхала родина Косачів: Петро Антонович з дружиною Ольгою Петрівною та трьома дітьми: Михайлом, Ларисою, Ольгою. Глава сімейства ще 1868 р. купив тут 471,44 десятини землі. Поселилися в недавно зведеному великому одноповерховому будинку. Після гамірних міст, де Косачi мешкали перед тим, довколишнє видається для них дiйсно мiсцем свободи. Великий двір, посеред оксамитової трави пролягають стежки. Особливо приваблює красою садок з галявинами та молодими фруктовими деревами, а за ним – старі липи, ясени, дуби, які переходять у густий ліс (названий Коничівським), сповнений буйноцвіттям трав, зеленню беріз, кленів, ясенів, яворів, кущів калини, у якому лунає пташиний щебет. З іншого боку – багаті на дикого звіра старі болотисті ліси (т. зв. Стадниця), що простягалися аж до самiсiнької рiчки Турiї. До Петра Антоновича приїжджали друзі з Києва полювати на дикого кабана, лося… Старші діти, до яких згодом приєдналося троє молодших, що народилися в Колодяжному, бігали з сільськими дітьми до лісу, засівали різним насінням квітники, раділи, граючись під кроною велетня-каштана. Через багато років хіба що «Зелений Гай» на Полтавщині зможе бути рівнозначним Колодяжному.
Не тільки чудова природа вразила старших та й малих членів приїжджої родини. Тут вони щільно зіткнулися з селянським побутом, етнографією, фольклором, соціальними проблемами. Саме в день приїзду звернули увагу на «курну хату» – оселю бідних людей (без димаря, з солом’яною стріхою, маленькими віконцями). Спiвчуваючи тутешнім селянам, Косачi брали їх до себе на службу, добре оплачували їх працю. Серед селян Колодяжного особливо вирізняється постать Варвари Дмитрук (Пиріг) – подруги Лесі Українки, талановитого носія колодяжненського фольклору. Завдяки їй панночка Лариса познайомилася з культурною спадщиною Полiсся та з особливостями мовного колориту. То були початки Лесиного формування як письменниці, етнографа, фольклориста.
Домашню освіту дітям давала мати – Олена Пчілка, наймали також репетиторів, пізніше діти вступали до гімназії. Всі, крім Лесі. У зв’язку з хворобою вона займалася самоосвітою під керівництвом Олени Пчілки та Михайла Драгоманова, а пізніше ще й допомагала молодшим дітям здобувати глибокі знання. Зокрема, 19-лiтня дівчина уклала досить оригiнальний пiдручник «Стародавня історія східних народів». На Колодяжне припадають перші спроби Лесі Українки з ведення домашнього господарства, особливо у час відсутності матері. «Читаю Тена і варю варення», – писала з Колодяжного. Пiд час спалаху тифу бралася навiть доглядати хворих. Своє захоплення волинською природою вона передала у своєму вірші «Ой чи так красно в якій країні, як тут на нашій рідній Волині». Музичнi здiбностi дочки полтавської дворянки Олени Пчiлки тут, у Колодяжному, виливалися у години спiлкування з фортепiано й приносили неабияке задоволення слухачам. Грала твори Бетховена, Шуберта, Мендельсона та багатьох інших композиторів. Створювала власні музичні твори. «Ми всі любили цю Лесину музику. Вона таки була вартна, та й наша мати, що зналася на хорошій музиці та завжди була вимогливо-критична, вважала, що імпровізації Лесі хороші», – писала Ольга Косач-Кривинюк. Але фізичні болі у прооперованій руці змусили дівчину відмовитися від улюбленої гри на фортепіано.
Дуже рано почала вивчати художні твори, особливо – класиків світової літератури. Брат Михайло, який 1884 р. уже навчався в гімназії, привіз сестричкам подарунки, зокрема, подарував чотиритомник Шіллера та ще й німецькою мовою, що стало приводом до вивчення іноземних мов у Косачівській родині.
У Колодяжному Леся Українка займалася перекладацькою діяль ністю. Особливо добре це виходило в неї з «Книги пісень» Г. Гейне – збірки, над якою п’ятнадцятирічна поетка-перекладач працювала в співробітництві з другом М. Славинським, її першим юнацьким захопленням.
Колодяжне для Лесі Українки було тим родинним гніздом, яке крізь усі негаразди в житті, гріло теплом та підтримкою, давало теми, ідеї та образи для багатьох творів. Освідчувалась у любові до нього словами «…Мені нігде так не добре, як вдома, і робота тут найліпше робиться» (з листа до М. Павлика).
Олена Пчілка віршувала:
…Волинь красна, країна прекрасна!
Тебе я повік не забуду
Та кращої долі, і щастя, і волі
Бажати для тебе все буду.
Петро Антонович констатував у листі до дружини: «Наши дети в Колодяжном чувствуют себя прекрасно».
Михайло Косач писав: «У мене тільки в Колодяжному в’яжеться думка про дім «свій», як ото в Гарольдовій пісні «Отцовский дом» співається».
Оксана Косач солідарна зі старшими, що поняття «дома» «було… в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили, а потім то все було тимчасове, випадкове і не «своє».
Ізидора Косач у далекій Америці дивилась на черешню, вкриту цвітом, і все згадувала Колодяжне. А Микола Косач навіки залишився в рідній Колодяжненській землі.
Лілія Рибчук
______________________________________
Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2012 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. В. В. Бабій, Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – С. 84-86.
Категорія: Статті | Додав: admin (04.07.2012)
Переглядів: 413 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: