Логін:
Пароль:
Головна » 2017 » Листопад » 13 » Свято української писемності й мови в музеї Лесі Українки
11:51
Свято української писемності й мови в музеї Лесі Українки

9 листопада в музеї відбулося Свято української писемності й мови. Програмними словами Лесі Українки про стан рідної мови в кінці 19 сторіччя, сподіванням і вірою у її розквіт у майбутньому, є її лист-привітання Михайлу Старицькому у день святкування 30-річного ювілею його літературної діяльності: «Втішно єсть думати, що настав-таки час, коли замовкло всяке глузування та клепання, а вимовилась вголос честь і дяка, справді належна тому, хто увесь вік свій дбав, «щоб наше слово не вмирало». І коли наше слово зросте і зміцніє, коли наша література займе почесне місце поруч з літературами інших народів (я вірю, що так воно буде!), тоді, спогадуючи перших робітників, що працювали на невправленому, дикому ще грунті, українці, певне, спогадають добрим словом Ваше ймення. Мені судилося жити й працювати у тяжку добу – хто зна, чи діжду я кращої! Я знаю, яка тяжка й терниста путь українського літератора, і через те я можу добре розуміти і признавати Вашу працю і Ваші заслуги. Розумію й признаю я і те, що моя власна робота була б мені тричі тяжча тепер, якби прийшлось працювати на непочатому перелозі, на неораній ниві». Літературною, громадською роботою Леся Українка та її мати Олена Пчілка багато робили для розвою рідної мови, як, зокрема, навчання селян с. Колодяжного (у якому проживали) грамоти, читали людям книги з історії, літератури. Про це 21-літня Леся Українка писала дядькові Михайлу Драгоманову:«Читати самостійно чогось поважнішого наші люди не дуже-то люблять, бо взагалі страх мало звикли до самостійного читання, та й мало між ними добре читаючих, страх як мало. Є багато таких, що по 3, по 4 роки до школи ходили, проте читати ледве-ледве тямлять, а жінки і зовсім не вміють читати ні одна, і вчитись не хотять: «Пощо нам теє?» Проте слухати, як хтось читає, жінки більш охочі, ніж чоловіки, врешті, може, се мені так здається, бо взагалі більш приходиться мати діло з жінками. Читаємо більш белетристику, бо добрих популярно-наукових книжок у мене дуже мало, та й взагалі їх у нас мало. Найбільш мені приходилось завважати брак книжок по історії, своїй і чужій, а їх би читали напевне, тільки треба знати, як писати, – не так, наприклад, як написана історія Барвінського. Після історичних книжок теж бракує добрих перекладів святого письма, але сьому, може, хутко дасться рада. Дуже тяжко писати книжки для людей, позбавлених навіть початкової просвіти, як-от наші. Але я думаю, що наші люди з натури дуже розумні, бо їх навіть наші волинські школи не можуть дурнями зробити, а вже, здається, для сього не мало прикладається роботи».

Поезії Лесі Українки «На роковини Шевченка», «Слово, чому ти не твердая криця?!», «Коли втомлюся я життям щоденним», Олени Пчілки «Рідне слово», «Ніяково», «Волинські спогади», ковельського поета Ігоря Вижовця «Так повелось, що пісня України завжди сягає світових висот» читали учні Колодяжненської ЗОШ 1-3 ступенів.

 

Переглядів: 33 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: