Логін:
Пароль:
Головна » 2016 » Лютий » 25 » “Лебедина пісня” Софії Караффи-Корбут
18:57
“Лебедина пісня” Софії Караффи-Корбут

   У виставковій залі Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки учасникам VІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Леся Українка і родина Косачів в історії та культурі України та Волині» була презентована виставка робіт-оригіналів української художниці Софії Караффи-Корбут, придбаних Волинським краєзнавчим музеєм наприкінці 2015 року у друга художниці Василя Валька.

 

   Виставку відкрила завідувач музею Лесі Українки Віра Михалівна Комзюк, яка розповіла про життя і творчість художниці та історію придбання робіт.

   Ольга Бойко, завідувач Музею ‟Лісової пісні” в Нечимному, сектора Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, філіалу Волинського краєзнавчого музею, с. Скулин Ковельського району прочитала звернення С. П. Караффи-Корбут до шанувальників своєї творчості ‟Шановні Милі – Друзі Ви мої”, поєднала сюжет картин виставки з текстом ‟Лісової пісні” Лесі Українки.

Довідково:

“Лебедина пісня” Софії Караффи-Корбут

“Вона мала би народитися в Парижі”, – пише про художницю львівська письменниця Оксана Думанська, в своїй книзі котра так і називається «Графиня з Куткора».Йдеться про те, що батьки Софії вінчалися та проживали якийсь час у столиці Франції, де працювали на одній з місцевих ткацьких фабрик. Нема точних відомостей про те, чому Марія Караффа-Корбут, мати художниці, повернулася в Україну без чоловіка, а той емігрував в Америку.

Софія-Роксоляна-Романа (так назвали дівчинку) народилася у Львові 23 серпня 1924 року і була охрещена у Львові. Її хрещеним батьком став відомий мамин земляк – український видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою – соратниця Івана Франка Стефанія Мазур. Дитинство її пройшло в селі Куткорі, теперішнього Буського району на Львівщині.

Навчалася у Львові: спершу – в школі сестер Василіянок, потім – у гімназії (згодом ліквідували). Школу закінчувала в Стрию. У 1944–1946 роках навчалася у Львівському художньо-промисловому училищі (тепер – коледж декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша).

У 1946 році був створений Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер – Академія мистецтв), і Софія Караффа-Корбут починає вчитись на факультеті живопису. І коли цей факультет ліквідували, то вона на третьому курсі переходить на відділення кераміки. У 1953 році захищає дипломний проект (створила декоративну таріль „Богдан Хмельницький", яка зберігається в музеї Академії мистецтв).

Після здобуття вищої освіти працює на Львівській скульптурно-керамічній фабриці. На перші виставки подає керамічні твори, а через декілька років – ще й графічні.

Молода художниця пробує себе в техніці живопису, вітражу, і все ж, незважаючи на вагомі успіхи в цих видах мистецтва, найповніше проявила себе у графіці – станковій чорно-білій і кольоровій ліногравюрах та ілюстраціях до книжок. Протягом 1961–2001 років вийшло у світ 60 книжок з її ілюстраціями загальним тиражем майже 7 млн. примірників. Софія Караффа-Корбут ілюструвала твори класиків української літератури: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Старицького, Гната Хоткевича, Леоніда Глібова, Павла Грабовського, Івана Вишенського, Дніпрової Чайки, Степана Васильченка, Остапа Вишні, а також своїх сучасників – М. Петренка, А. Волоїцака, Марії Пригари, А. Малишка, В. Малика, М. Лисича, Оксани Іваненко, В. Ладижця, В. Лучука, П. Сингаївського, Є. Железнякова, В. Колодія, Марії Підгірянки, Б. Загорулька, Д. Бандрівського, Є. Козака, В. Мельника. У 1967 році побачив світ Шевченків „Кобзар", проілюстрований Софією (сюди ввійшло 34 ілюстрації). Усього за мотивами поезій Т. Шевченка художниця створила впродовж 1961–1968 років понад 100 ліногравюр (вони містяться в Каневі – музеї Т. Шевченка).

Вершиною творчості художниці став великий цикл ілюстрацій до поеми І. Франка “Іван Вишенський”, над яким вона працювала 13 років. Ще масштабнішою стає робота над “Лісовою піснею” Лесі Українки – тут уже художниця дала повну волю своїй уяві, вибудовуючи правдиво неповторні образи міфічних персонажів. Праця над цією драмою-феєрією зайняла чотири роки. Ще довше довелося чекати на вихід у світ небуденного проекту, “Лісової пісні Лесі Українки” з її ілюстраціями, яка побачила світ у 2007 році у видавництві “Веселка”, і нині маємо унікальний поліграфічний шедевр.

Працюючи багато років над оформленням книг, Софія Караффа-Корбут досягла вершин у розумінні мистецького бачення книги – гармонійно поєднуючи шрифт, малюнок і білу площину паперу, створила власний, притаманний тільки їй, світ книжкової архітектури. Вона стала класиком художнього оформлення книги.

Внесок Софії Караффи-Корбут у мистецьку спадщину значний, вагомий. Вона займає достойне місце серед провідних українських мистців XX століття.

До драми-феєрії Лесі Українки “Лісової пісні” звертаються представники різних видів мистецтв. Вона живе у балеті, опері, кінофільмі. Драма викликає постійний інтерес живописців, графіків, скульпторів.

Минулого року музеєві Лесі Українки с. Колодяжне вдалося закупити сорок три роботи – ілюстрації до “Лісової пісні” Лесі України Софії Караффи-Корбут у львівського програміста Василя Валько, який опікувався Каррафою-Корбут на старості і став розпорядником її творчої спадщини.

З спогадів Василя Валько про Софію Караффу-Корбут в останні роки її життя: “Під час праці над “Іваном Вишенським” художниця надихалася випарів ацетону, що згубно вплинуло на її здоров’я, а ще дужче здоровʼя підірвали смерті тітки та мами. На своє 70-ліття, до якого в музею І.Франка організували велику виставку, художниця не змогла прийти. Її лебединою піснею стали ілюстрації до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”. Працювала над ними в останні роки життя. Ці роботи спонукали кількох шанувальників творчості Караффи-Корбут висунути її на здобуття Шевченківської премії. Але за першим разом її ім’я навіть не внесли в список кандидатів, і наступного року нагорода дісталася комусь іншому. Замолоду схильна до твердого, а часто – різкого висловлювання своїх думок, знесилена хворобою, Софія Караффа-Корбут і тут знайшла, що відповісти недоброзичливим колегам зі Спілки художників: “Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго...”.

Померла Софія Караффа-Корбут 29 листопада 1996 року. Похована в селі Куткорі, що в годині їзди потягом зі Львова на Красне. Після смерті художниці її скромне помешкання довелося продати, щоби встановити пам’ятник на могилі. На чорному мармурі скульптор Іван Микитюк зобразив Мавку, що тягне руки до неба. В майстерні Василь Валько хотів зробити музей, але йому не дозволили. Хоч з музеєм не склалося, але йому вдалося зберегти і упорядкувати багатий художницький статок майстрині. Заохочував мистецтвознавців, письменників до написання критичних досліджень, спогадів. Зрештою, нещодавно читачі отримали правдивий подарунок від львівської письменниці Оксани Думанської – цікаво написану творчу біографію художниці, котра так і називається “Графиня з Куткора”.

Кілька років працював над монографією довголітній дослідник і шанувальник творчості Софії Караффи-Корбут ще з часів її творчої юності, мистецтвознавець Богдан Горинь. Нещодавно воно вийшло книгою у двох томах.

Переглядів: 421 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: